Оповідання “Муму” Іван Сергійович Тургенев написав в 1852 році, грунтуючись на реальних подіях, які відбувалися в одному з московських заїжджих дворів. Через Два роки він був опублікований у журналі “Современник”, чим одразу ж привернув суспільну увагу. Так як письменник був затятим захисником скривджених і знедолених, то головним героєм твору він зробив глухонімого чоловіка, який працював двірником у багатої пані.
Прототипом Герасима став німий селянин на ім’я Андрій, а прототипом барині – мати самого письменника Варвара Петрівна Тургенєва. Бариня мала крутий норов і необмежену владу над своєю челяддю. Ні ім’я, ні вік, ні зовнішні дані в оповіданні не вказані. Все, що нам відомо, це її непрості взаємини з челяддю. Діти давно виросли, роз’їхалися. Дочки вийшли заміж, а сини де служили. І тепер ця сварлива, химерна вдова живе відокремлено, рідко спілкуючись з людьми.
Вона володіє великою кількістю обслуги, яку тримає в “чорному тілі”. Автор підкреслює, що вік у неї був похилий, дні проходили нерадісно, а вечори були чорніші за ніч. Відповідно, своє непогідне настрій вона висловлювала на нещасних працівниках. Одним з таких бідолах був глухонімий Герасим, який у всьому їй поступався. За її милості він втопив свого єдиного друга – дворнягу по кличці Муму, і відмовився від любові до пралі Тетяні.
Однак не тільки він був нещасливий в цьому дворі. Страждали і прачки та швачки, столяри, кравці. Служили в будинку барині і особистий лікар, і башмачник. Останній був жахливим п’яницею, але це не зупинило її від думки одружити його на боязкою Тетяні. Часом пані проявлявся жахливий характер. Вона ставала примхливої, нестерпним і страждала нервическими припадками. В такі хвилини її ніхто не міг переконати, тому дворовим нічого не залишалося, окрім як підкоритися.
Вся біда цієї поміщиці була в її деспотичний відношенню до оточуючих. Як наслідок її працівникам доводилося підлаштовуватися, брехати і вивертатися. У результаті вона була оточена улесливими і боягузливими нахлібницями. В такій атмосфері люди не могли залишатися собою. Вони або боягузливо підкорялися волі навіженої барині, або вчилися бути хитрими і верткими, щоб упоратися з її вибуховим характером. Відповідно, у неї ніколи не було справжніх друзів або близьких людей.
Життя барині сірка й одноманітна. Від нудьги вона наробила безліч дурниць, не замислюючись про те, як це позначиться на долі її підлеглих. З її вини Тетяна виявилася одружена спившимся шевця Капитоном. За її ж вини Герасим залишився назавжди нещасним і самотнім. В кінці твору, остаточно розчарувавшись у житті, він зібрав усі свої речі і поїхав у рідне село.