Я дивлюся на карту Росії… Яка вона велика, моя Батьківщина! Навіть погляд ледь охоплює її простори від західної границі до східної. Вона прекрасна, багатолика, багата. І в самому її центрі, з півночі на південь простягнувся широкою смугою мій рідний край, край, в якому я народилася і виросла, з якими пов’язані найбільш дорогі моєму серцю люди, думки, спогади.
Я живу в Красноярську, географічному центрі Росії, в місті з багатою історією, найбільш чуйними людьми, красивими парками, скверами, фонтанами, чудовою річкою. Скоро моє рідне місто стане столицею об’єднаного краю. Це дасть нові можливості, але це і велика відповідальність. Відповідальність за те, щоб кожному з мільйонів жителів об’єднаного Красноярського краю жилося краще.
Я народилася, коли наш край був єдиним. Хіба нам погано жилося тоді? Навіть з історії ми знаємо, що легше підкорити маленький народ, роздроблене на дрібні шматочки держава. Адже чим більше поділених територій, тим більше чиновників. І домовитися їм часом буває неможливо, адже кожен вирішує тільки свої власні проблеми, не думаючи про інтереси сусіда.
Саме тому я думаю, що нашому краю потрібно возз’єднатися в своїх колишніх кордонах. Адже історично Красноярський край складався за течією могутньої і прекрасної річки – Єнісею, а наші предки були дуже розумними людьми і багато що передбачали наперед. Думаю, варто довіритися їх мудрості і досвіду.
Останнім часом я стала замислюватися, що зміниться в житті нашого краю після об’єднання? Напевно, буде менше безробіття – адже тоді легше буде освоювати північні території, з’являться нові робочі місця в Красноярську, на Таймирі і в Евенкії. Мешканці Півночі зможуть приїхати до нас і побачити, яким прекрасним став наше місто, сходити в театр, зоопарк, кінотеатри.
Може бути, уряд погляне на наш край по-іншому, і буде знову поважати людей, що живуть тут. Адже раніше Сибір була територією великих можливостей. Сюди їхали не тільки за романтикою незвіданих місць, але і щоб заробити гроші, побудувати своє життя так, щоб вона пройшла красиво і гідно. Але Сибір – це холодний клімат, коротке літо і сувора зима. Тому країна дбала про тих, хто освоює цю територію.
Мої бабуся і дідусь не корінні сибіряки. Вони приїхали сюди на початку шістдесятих років з Підмосков’я і з України. Приїхали молодими, повними сил. Познайомилися, одружилися, і ось вже майже сорок років живуть саме тут, зв’язавши з цим краєм свої життя. Я сподіваюся, що моє життя теж буде пов’язана з дорогим мені Красноярським краєм, що мої знання, сили та любов будуть затребуваними.
17 квітня 2005 року я разом з мамою, бабусею і дідом піду на референдум з об’єднання Красноярського краю. Я хочу, щоб вони проголосували “за”. Я хочу жити в єдиній, багатий, щасливий край, з упевненістю дивиться в майбутнє.