У цикл “Маленькі трагедії” Олександра Сергійовича Пушкіна входять чотири твори: “Скупий лицар”, “Кам’яний гість”, “Бенкет під час чуми”, “Моцарт і Сальєрі”. В їх зображуються душі людей, які захоплені всепоглинаючої і руйнівною пристрастю. “Маленькими” вони були названі, тому що включають всього 3 сцени. Перед читачем відкривається одразу дію в кульмінаційний момент, який один з героїв стоїть перед лицем смерті і трагедія закінчується його загибеллю. Пушкін зображує своїх героїв – Барона, Сальєрі, Дон Гуана як непересічних, мислячих, сильних натур. Їх внутрішній конфлікт з собою пофарбований справжнім трагізмом. Так, Сальєрі мучиться від заздрості, скупий лицар – від жадібності й скнарості, Дон Гуан – від чуттєвості. Легенда про смерть великого Моцарта стала предметом різних творів. Пушкін у трагедії “Моцарт і Сальєрі” наділив її новим звучанням, особливою пристрастю і яскравістю.
Головна зав’язка сюжету – страшна заздрість талановитого композитора генію. Саме Сальєрі, а не Моцарт є головним героєм. Пушкіна Моцарт – це безтурботний геній, що йде по життю легко. Він пустує по балам, веселиться з прекрасними дівчатами і пише музику. Сальєрі – людина, якого з одного боку захоплює музику Моцарта, з іншого – він, мучений заздрістю, не може усвідомити такої несправедливості долі.
У творі фактично перемога дістається Сальєрі. Але він залишається живим, а Моцарт гине. Але Сальєрі не зміг усунути джерело внутрішнього конфлікту – заздрість. Весь зміст твору полягає у фінальній сцені прощання Сальєрі з Моцартом. Сальєрі не може, насамперед, жити в гармонії з собою, він обділений даром людяності, безтурботної радості буття, здатність цінувати кожну мить. У своїх “Маленьких трагедіях” Пушкін пише про почуття, емоції, які притаманні реально існуючих людей.