Рідний край – поняття дуже широке. Коли думаєш про рідний край, то згадуєш свою малу батьківщину, місце, де народився і прожив якийсь період часу. Але є ще і велика Батьківщина – та країна, в якій ти живеш. І витоки любові до своєї країни беруть початок у країні нашого дитинства – отчому краї, світлий образ якого назавжди залишиться в серці кожного. Адже кожній людині близький і дорогий куточок землі, де він народився, де зробив перші кроки у велике життя. Любов до Батьківщини – це дуже складне почуття. І коли згадуєш про Батьківщину, то, як писав Костянтин Симонов:
Ти згадуєш не велику країну, Яку ти об’їздив і дізнався, Ти згадуєш батьківщину таку, Якою її ти в дитинстві побачив.
Русь. Росія. Росіяни. У цих звуках є щось від світанку, від степового вітру, від шуму тайги, від веселого сплеску хвилі на річках, озерах, морях. Величезна і неосяжна наша Батьківщина. Але осягнути її можна навіть у малому. Кожен край гарний по-своєму. Красиві гори зі сніговими вершинами, ліси, простори полів, річки і озера. Але людині особливо доріг той край, де пройшло його дитинство. Для мене дитинство – це річка в золотих пісках, квіти, духмяні яблука, озеро з лататтям, це ігри та дитячі забави. Це посмішка мами, її турбота, а іноді і покарання за витівки. Дитинство – найбільш безтурботний час, у яке іноді хочеться повернутися. Мої дитячі роки – це перші спогади про рідний край, це те, з чого починається моя Батьківщина.
Для мене все дорого в моєму рідному краю: його народ, земля, історія, його сьогоднішній і завтрашній день. Я люблю свій рідний край за його неповторну природу, оспівану поетами. Люблю бувати в лісі в спекотний полудень. В такий час ліс вражає своєю тишею. Повітря свіже, чути тільки шурхіт листя, коли вітерець пробігає по вершинах дерев. Люблю збирати квіти. Правда, у великому лісі трав і квітів мало: густа тінь забирає світло і тепло сонячних променів. Тому отримуєш справжнє задоволення, коли потрапляєш на сонячну галявину, вкриту квітковим килимом. Хороша кучерява, солодко-запашна під час цвітіння липа. Хороший і клен зі своїми лапами-листами. Але найбільше я люблю російську берізку, розлогу, белоствольную, веселу. Береза для мене є символом рідного краю. Гуляючи в лісі, завжди згадую слова А. Прокоф’єва:
Люблю берізку російську, То світлу, то сумну, В беленом сарафанчике, З хусточками в карманчиках.
Береза красива в будь-який час року: і навесні, коли вона наче плаче, даруючи людям свій цілющий сік, і влітку, коли вона радісно шелестить своїми зеленими листочками. Люблю дивитися на березу взимку, коли всі дерева, прикриті снігом. Вони ніби ховаються від холоду. І тільки одна береза, велична і горда, не варто в снігу і вражає своєю чистотою та природного білизною.
У рідному краї все важливо: і природа, і робота з охорони і раціонального використання лісів, і події суспільного життя, і успіхи земляків. Я люблю свій рідний край за його працьовитий народ, що багато пережив, але оптимізму, віри,
Надії не втратив. Російський народ вистояв і переміг у роки Великої Вітчизняної війни. Він завжди був і залишається зразком героїзму та вірності своїй Вітчизні. Я люблю свій народ за те, що він створив велику культуру, великий язик, який, за словами А. Товстого, “яскравий, як веселка слідом весняної зливи, влучний, як стріла, задушевна, як пісня над колискою, співучий і багатий”.
Я люблю свій рідний край. Він – частина моєї Росії, моєї Вітчизни, моєї великої Батьківщини. Любити свій край – значить жити з нею одним життям. Радіти, коли у нього свято. Страждати, коли йому важко. І головне – берегти свій рідний край і робити все, щоб він ставав багатшим, красивішим, щоб людям жилося краще. Любити Батьківщину – це, як сказав поет А.с Межирів, “говорити про неї як можна менше слів, що звучать голосно”, адже головне не слова, а справи. Головне – своїми знаннями, своєю працею примножувати багатства рідного краю, з якої починається наша Батьківщина.