Твір “Дві долі синів Тараса”

Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це – запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і одна з кращих – повість М. В. Гоголя “Тарас Бульба”, над якою письменник працював майже десять років. Змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям. Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті займають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів – Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Думаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками.

Вперше ми зустрічаємося з Остапом і Андрієм на їх рідному батьківському дворі. Спочатку нас може більше залучати образ Андрія, так як порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. І ось зі сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. Ми розуміємо, що спільне у братів лише молодість, їхня “свіжість, рослость, могутня тілесна краса”, яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них сміливість, спритність. Але ці якості характеру у братів зовсім різні: хоч Андрій і відзначався в бою сміливістю, але вона завжди призводила до біди. У ньому поєдналися завзятість і удаваний мужність: він умів вивертатися, хитрувати, навіть благати пощади. Зовсім інший – Остап, який ще з дитинства вирізнявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: “Він був добрий у такій мірі, в якій можна було бути з такою вдачею і в тодішній час”.

Як тільки юнаки потрапляють в Запорізьку Січ, відразу ж набувають добру репутацію у козаків: обидва спритні, обидва сміливі воїни. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап – спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають шалашным отаманом після загибелі Бородатого. А ось хоробрість Андрія виявляється безглуздим і безцільним, він мало замислюється над тим, за що кидається в бій.

Остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі і товаришам, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзям, і тому сліпа любов до дочки ворога швидко перетворює його в зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні і суспільству: “А що мені батько, товариші, вітчизна! … немає в мене нікого!”. І ось стоїть він, боягузлива, нікчемна, перед судом свого батька. Ганебною була його життя, ганебна і його смерть… і тут же ми бачимо Остапа в останньому жаркому бою, після якого він потрапляє в полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною і величною була його смерть.

Прочитавши повість, я задумався над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на його долю. Перед нами два брата, сина одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй звеличує людину, а підступність і легкодухість робить його нікчемним. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він – лише принизливе виключення з численної армії українських синів – захисників нашої України.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам