У першій частині своїй автобіографічній трилогії письменник М. Гіркий неупереджено зобразив “свинцеві мерзенності життя, оточували головного героя, Алешу Пєшкова, в його дитячі роки. Хлопчикові пощастило, що в цей важкий час поруч з ним виявилися люди чуйні і добрі, якими були Килина Іванівна і ніколи не сумує Циганок.
Світлий образ бабусі
У повісті Горького “Дитинство” Килина Іванівна Каширіна, безсумнівно, займає центральне місце. Вона, як ангел-охоронець, оберігає онука, який потрапив з дружної сім’ї в зовсім інший світ, наповнений заздрістю, жорстокістю, взаємною ворожнечею. Читаючи твір, мимоволі задаєшся питанням про те, як бабуся, яка довгі роки провела в обстановці будинку Кашириных, змогла зберегти в собі ті кращі людські якості, що були дані їй при народженні? Доля ніколи не балувала цю жінку, але щоразу вона знаходила в собі сили не просто жити за законами божими, але і скрашувати труднощі оточуючих її людей.
Біографія героїні
Образ бабусі в повісті Горького “Дитинство” вимальовується поступово. Ми дізнаємося про життя Килини Іванівни в основному з її розмов з Альошею: як вона разом з матір’ю-інвалідом до дев’яти років просила милостиню, як навчилася від неї чудовому мистецтву – плести мережива, як в чотирнадцять років її видали заміж за Каширіна. Гіркою була і її подальше життя. Народила вісімнадцять дітей, і лише троє з них вижили. Та й ті ніколи не ладнали один з одним. Боляче було дивитися бабусі, як смерть б’ються із-за спадку два її сина. Не жалів дружину і дід: навіть в старості часто бив. І хоча була героїня набагато вище і сильніше його, крики і зносила побої мовчки. Вважала: все, що трапляється з людиною, йому божою волею прописано. Чималим випробуванням стало і те, що перед смертю довелося бабусі самій заробляти собі на шматок хліба: дід розпродав усе майно і залишив її ні з чим.
Портрет Килини Іванівни
Образ бабусі в повісті Горького “Дитинство” дається через сприйняття її Альошею. При першому знайомстві вона здалася хлопчикові “круглої, большеголовой, з величезними очима і… рихлим носом”. Незважаючи на високий зріст і сутулість, Килина Іванівна рухалася м’яко і плавно, чим нагадувала кішку. Особливо квітла вона під час танцю: молодела і гарнішала.
У бабусі були густі чорні волосся, які вона довго розчісувала. Може бути, тому вся вона здавалася зовні темною. Але при уважному погляді на неї виникало відчуття, ніби героїня світиться зсередини. Цей веселий, теплий, невгасимий світло йшло від її великих очей.
А ще бабуся була прекрасною оповідачкою і знала незліченна безліч цікавих історій і народних переказів – деякі з них вводить у свою повість “Дитинство” Гіркий. І взагалі, де б не виявлялася Килина Іванівна, вона немов магнітом притягувала до себе людей.
У турботах про інших
Альоша не пам’ятав, щоб бабуся коли-небудь скаржилася. Навпаки, вона часто намагалася взяти на себе чужу провину, могла підставити себе під удар, щоб позбавити від болю інших. Так було в той вечір, коли дід піддав Альошу першому покаранню. А ще коли озвірілий Михайло почав ломитися у дім батька: бабуся намагалася вгамувати сина, а він зламав їй руку. І вже зовсім не думала Килина Іванівна про себе, коли кинулася у палаючу майстерню, щоб уберегти від вибуху купоросу. Навіть схвильований вогнем кінь, не подчинившийся діду, вів себе поруч з цієї безстрашної жінкою як мишеня. Не випадково герої повісті “Дитинство” Горького у важку хвилину життя йшли саме до неї.
А ще Альоша дуже любив дивитися і слухати, як бабуся молилася богу. Щовечора вона розповідала йому про те, що сталося в будинку. І обов’язково просив кого-небудь допомогти, когось напоумити. Ця молитва, яка йде від серця, була близька і зрозуміла хлопчикові, на відміну від завчених слів, що виголошував дід.
Ось так, епізод за епізодом, складається образ бабусі в повісті Горького “Дитинство”. Це портрет доброю, чуйною, щирою, морально чистої, сміливою, рішучою жінки. Багато вона зазнала за довгі роки, але залишилася незмінною, “точно з міді літа”, як сама наша непросте життя.