Син короля-звіздаря, жорстокий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат
По прізвиську Золоте Спис з’являється на початку 2-ї глави “у білому плащі з кривавим підбивкою, човгаючою кавалерійської ходою”, виходячи на авансцену сюжету, де буде незримо присутнім до повного його закінчення, до останньої фрази епілогу. Це його присутність обумовлено основним сюжетним подією, сполучною оповідання: роман, написаний Майстром, написаний про нього, Понтийском Пілаті.
Герой героя виступає одночасно як дійова особа “античних” голів, що утворюють “роман у романі”. Два Пілата, “літературний” та “історичний”, ніяк не розрізняються між собою; вони складають єдиний образ, об’єктивований в оповіданні. “Літературний” Понтій Пілат створений Майстром, не плід художньої фантазії; він “вгаданий” таким, яким був насправді, і тому повністю збігається з “історичним”, про який розповідає Баланд у розмові з Берліозом та Іваном Бездомним на Патріарших ставках. Тотожність обох Пилатов підтверджує сам Воланд, єдиний живий свідок, який був присутній інкогніто в палаці Ірода Великого під час розмови П. П. з Ієшуа Га-Ноцрі, знає про те, наприклад, як прокуратор намагався врятувати Іуду з Кириафа, чув власними вухами відповідь на запитання Пілата Левія Матвія про вбивцю Юди: “Це зробив я”.
У фіналі роману, відпускаючи на свободу свого героя, Майстер одночасно звільняє “біблійного” Пілата, протягом двох тисяч років терзаемого муками совісті.
У процесі створення образу П. П. Булгаков використав кілька джерел. Першими за значимістю були канонічні євангелія, в яких письменник почерпнув головні сюжетні обставини: Понтій Пілат не знаходить вини в діях і словах Ісуса (Лк., 23,5; Іоанн, 18,38), намагається врятувати його (Іван, 19,12), на Пілата чинять тиск первосвященики і збуджений ними народ, волає “Розіпни його!” і, нарешті, остаточне рішення про страту прокуратор приймає страху перед кесарем: “Жиди ж кричали: “Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві” (Іоанн, 19,12).
Ймовірним джерелом образу послужила книга німецького історика Р. А. Мюллера “Пон-тий Пилат, п’ятий прокуратор Іудеї, і суддя Ісуса з Назарета” (1888). Тут П. П., як і в романі, названий п’ятим прокуратором: інші автори вважають його шостим. Іншим літературним джерелом стала книга англійського богослова Ф. Ст. Фаррара “Життя Ісуса Христа” (1874, рос. переклад 1885).
У розділі “Ісус Христос перед Пілатом” Фаррар описував “римську презирливість” ігемона до юдеїв і говорив про його “боягузливою поступливості”. Останній момент отримав у Булгакова особливе значення. В полі зору письменника були також легенди, пов’язані з П. П. Про одну з них Булгаков міг прочитати в “Енциклопедичному словнику” Брокгауза та Єфрона. У Велику п’ятницю на гірській височині в Швейцарських Альпах, що носить назву Пилат, з’являється привид прокуратора і вмиває руки, марно намагаючись очистити себе від співучасті у злочині. З цією легендою може бути пов’язано місце дії останньої глави – кам’яниста вершина, де Майстер зустрічає П. П. і відпускає його гріх. Що ж стосується сюжетних мотивів, складених самим Булгаковим, то це причетність прокуратора до вбивства Іуди. Згідно з євангеліями, той повісився.
Розглядаючи образ П. П. з точки зору літературної генеалогії, можна вказати на сліди Агасфера. Є підстави для зіставлень з чином пушкінського ” Бориса Годунова: мотив плями на совісті, випадково з’явився і став причиною душевних терзань, настільки болісних, що “радий бігти, та нікуди”. Серед героїв Булгакова немає іншого персонажа, порівнянного за масштабом з П. П., хоча окремі його риси можна вловити в Хлудове (“Біг”), в Людовику (“Кабала святош”).
У романі Булгакова П. П. уособлює колізію ієрархічної влади, безмежної по відношенню до всього нижчестоячій і абсолютно беззахисною, беззбройною перед тим, що знаходиться вище. Це робить ігемона Риму соціально боягузливим. Останнє тим більш разюче, що боягузтво виявляє людина по натурі мужній, твердий і жорстокий. Якщо боягузтво взагалі найгірший з пороків (слова Ієшуа Га-Ноцрі), то в сильному вона ще й ганебна. Така основна думка письменника в прочитанні образу Понтія Пілата, героя, що покрив себе історичною ганьбою.