Поети срібного століття творили в дуже складний час час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і воєн. Поетам в Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке свобода, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Тоталітарна влада диктувала їм теми, сюжети, навіть настрій творів. Художникам нічого не залишалося, як писати власні твори, теми та ідеї яких були спрямовані на вихваляння влади. Прикладом може служити вірш О. Мандельштама Якщо б мене наші вороги взяли:
І налетить полум’яних літ зграя, Прошелестить стиглої грозою Ленін, І на землі, що уникне тленья, Буде будити розум і життя Сталін.
Ті ж, хто не захотіли йти на перекір своїм принципам і переконанням, піддавалися жорстоким репресіям з боку уряду. Постійні спроби підпорядкувати влади думки автора, постійні цензурні тиску, в кінцевому підсумку табору і розстріли приводили до різних наслідків. Одні творили, обманюючи цензуру, намагалися зберегти твору в їх первісному вигляді. Так, з 1928 року і до самої смерті писав роман Майстер і Маргарита ” Михайло Булгаков. Він сподівався його надрукувати, але не хотів змінювати і пристосовувати під радянську ідеологію. Роман був виданий лише через півстоліття з дня смерті письменника. Це пояснюється тим, що, по-перше, в образі Майстра автор вклав багато автобіографічних рис, а, по-друге, його доля повторює літературну долю самого Булгакова. Нападки на роман про Понтія Пілата майже дослівно повторюють звинувачення проти Білої гвардії і Днів Турбіних. У Майстрі і Маргариті знайшла точне відображення обстановка тридцятих років. У романі передається атмосфера тоталітарної політики, в умовах якої писати правду було небезпечно. Ось чому роман побачив світ через великий період часу. Але інші талановиті письменники йшли іншим шляхом. Вони відмовлялися від видання своїх творінь. Деякі не тільки не друкували свої твори, але і не наважувалися навіть довірити їх папері. Однак навіть у такій ситуації О. Мандельштам не підлаштовується під диктатуру і в 1933 році пише відкритим текстом антисталінський вірш
Ми живемо, під собою не відчуваючи країни Його товсті пальці, як черв’яки, жирні, А слова, як пудові гирі, вірні. Тарганячі сміються усища, І блищать його халяви зрештою воно коштувало поетові життя.
З розвитком подій сталінські репресії набували більшого розмаху. Вони ламали долі не тільки поетам і письменникам, але і їх рідним і близьким. Так сталося і з Ганною Ахматової, у якої в 1921 році по несправедливому звинуваченню в змові був розстріляний чоловік Микола Гумільов, а в 1935 році був заарештований її єдиний син Лев Миколайович, який згодом зазнавав неодноразових висновків. Сімнадцять місяців, проведених у тюремних чергах в місті Ленінграді, дають привід для написання поетесою віршів, що склали в кінцевому підсумку поему Реквієм, яка стала даниною всім пригнобленим і знедоленим в ході сталінського свавілля.
Це було, коли посміхався Тільки мертвий, спокою радий. І непотрібним доважком бовтався Біля в’язниць своїх Ленінград Зірки смерті стояли над нами, І безвинна скінчилася Русь Під кривавими чобітьми І під шинами чорних Марусь
Зі зрозумілих причин твір надруковано не було за життя А. Ахматової, але поема існувала в пам’яті близьких, довірених осіб, заучивших строфи з неї напам’ять. Незважаючи на всі репресії, свавілля нерівноправності, твір поетів і письменників тридцятих років не померли, вони жили в умах і серцях людей, які вірять у щасливе майбутнє вітчизни. Мені здається, що диктатура не надломила характер художників, їх віру в свою країну і свій народ:
І не пограбовано я, і не надламаний, Але тільки що всього переогромлен,
І я щиро рада, що тоталітарний режим не зміг заглушити переживання тих, хто до останньої хвилини залишався вірним світлим ідеям свободи творчості, рівноправності і честі. Так завжди, поет у Росії більше ніж поет. Адже справжній поет-це завжди біль, глас, совість і душу свого народу. І чудова плеяда поетів срібного століття блискуче тому доказ.