Традиції нашого народу Святвечір

В нашому селі звикли ретельно готуватися до Різдвяних свят і до святвечора. Прибирають у будинку, готують корм худобі на три дні, намагаються повернути всі борги і забути всі образи. На Святвечір не прийнято лаятися, сперечатися, карати дітей та живність, тому що в цей вечір худоба може заговорити людською мовою і поскаржитися Христа на поганого господаря. У батьківському домі збирається вся родина: з’їжджаються вже дорослі діти зі своїми сім’ями, як би далеко вони не жили.

Батько вносить до хати дідуха, стелить на столі сіно. Мати накриває сіно святковою скатертиною і ставить пісні страви – обов’язково дванадцять. У центрі столу – традиційна кутя. Сідаємо вечеряти, коли на небі засяє перша зірка.

Батько запалює свічку і вітає всіх зі святами. Сім’я молиться, а потім починає вечеряти. Вечеря проходить урочисто, святково.

Якщо в цей час в дім завітає гість – його неодмінно запросять до столу.

Після вечері на столі обов’язково залишають кутю і ложки для частування душ померлих родичів, які повинні відвідати будинок. Різдвяні свята роблять кожного добрішими, милосерднішими, щедрішими і вселяють віру в те, що життєві негаразди відійдуть у минуле.

На все життя запам’ятався мені свято Івана Купала. Вже після обіду ми вирушили з села. Хлопці йшли в ліс на Маринку ламати гілки, а дівчата на луг – збирати квіти, плести віночки. Там, на зеленій і рівної галявини, встромили вони красуню і почали прикрашати.

Мочалкою соломи хлопці запалили багаття. Іскри сиплються навколо, відриваються від купи і злітають високо в небо. Тим часом темніє. Вогнище обступають дівчини.

Виблискують навпроти вогню їх здивовані очі, зеленіють вінки на голові, цвітуть квіти.

І купався Іван, Тай у воду упав… Купала на Івана – задзвеніли дівочі голоси.

Тут підбігають до вогнища хлопці, немов темні марева, перелітають через багаття на ту сторону. І вже потягнулася ціла черга. Мені вдалося тричі перестрибнути через багаття, бо, за повір’ям, таких щасливців обов’язково чекає успіх.

А збоку, широко розкинувши густе гілля, стоїть прикрашена Маринка, здалеку схожа на непричесанную дівчину з розпущеними косами. Навпроти неї – Купала розставив широко руки, наче має намір через вогонь обійняти свою наречену. Коли все забирала, то попіл ми заливали водою, розметали навсібіч, щоб нечиста сила не могла скористатися жаром з купальського вогнища. Потім дівчата, запалюючи свічки, пускали на воду два віночки – один для себе, а інший для судженого.

Якщо вінки пливуть в парі, то вважалося, що в цьому році дівчина і хлопець одружаться. Іноді хлопці спеціально кидали каміння в воду, щоб підігнати вінки один до одного.

Зовсім недалеко від головного вогнища діти теж запалювали вогнища, але менші за розмірами. В таку ніч навіть старші люди намагалися не спати. Вони теж приходили і сідали у дітей. Звичайно, при цьому бували частування.

Йшли додому всі збуджені і веселі, наповнені якоюсь магічною силою, здатною, як нам здавалося, охороняти від усякого зла.

У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Усвідомлення своєї причетності до великого народу – це є усвідомлення самого себе, усвідомлення своєї значимості в світі.

Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким. Було мені років п’ять-шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до хресної. Тепер я знаю, що таке Свят-вечір перед Різдвом.

На дворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто колядував. Тоді я вперше почув колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів почутою колядки, і сам обряд. Але найповніші враження про народних обрядах я привіз зі Львова.

Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою, а й пізнавальною, бо ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди, а й брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати, щедрувати і засівати.

Так що всі Святки пройшли незабутньо. З тих пір я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книги, що містять свідчення про історію і культуру того чи іншого народу, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших слов’янських народів.

Як приємно іноді буває дізнатися, що українські традиції багатші, мова – милозвучніше, пісні – мелодійніше. Яка гордість наповнює душу за весь народ і за себе особисто. Навіть дивно буває: хтось милується українською народною піснею, а ти так пишаєшся, немов тебе особисто похвалили.

Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала свято першого снопа… А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий великий, життя така дивовижна, а традиції допомагають збагатити її.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь