Толстой після балу антитеза як спосіб вираження ідеї оповідання

В оповіданні Л. Н. Толстого “Після балу” контраст грає структуроутворюючу роль в створенні твору. Дві сторони однієї медалі стають відправною точкою для розвитку сюжетного дії. Про контрасті у творі, писав критик К. Ломунов: “Як і багато інших творів пізнього Толстого, оповідання “Після балу” будується за принципом художнього контрасту: яскрава, барвиста картина веселого балу в дворянському зібранні змінюється суворої сценою болісного покарання беззахисного солдата, якого під сухий тріск барабанів проганяють по плацу крізь стрій”.

З допомогою контрасту автор створює особливу атмосферу, або ауру, оповідання. Випадок, який змінив життя та долю головного героя, заснований також на контрасті. Автор показує зворотний бік образу прекрасної і вишуканого полковника.

Читачі змогли оцінити його суть в повній мірі. Адже саме кардинальна зміна в цій фігурі викликали такі незворотні наслідки не тільки для студента, але і дочки самого полковника. Ядро твору під назвою “контраст” формує навколо себе концентричні кола, створюючи тим самим художній твір.

Розповідь ведеться від імені Івана Васильовича, який починає його з опису коханої. “Вона була в білій сукні з рожевим поясом і в білих лайкових рукавичках, трохи не що доходили до худих, гострих ліктів, і в білих атласних черевичках”. Перед нами малюється піднесене істота, майже ангел, а не реальний земний чоловік. Зате цілком земними виявляються з’являються після балу губернського предводителя образи. “Солдати в чорних мундирах стояли двома рядами один проти одного, тримаючи рушниці до ноги, і не рухалися”.

У цих двох уривках видно контраст навіть на рівні кольору. Варенька – біла, повітряна. Солдати – чорні, з рушницями. Кількома штрихами автор перекреслює відчуття щирості і чистоти, створюване чином дівчини. “Після балу” діють інші правила та закони. “Позаду них стояли барабанщик і флейтщик і, не перестаючи, повторювали все ту ж неприємну, визгливую мелодію”.

Але перші звуки, що чує головний герой, всі ж інші.

В душі молодої людини “музиканти” грають іншу мелодію – мелодію кохання. Вона настільки переповнювала головного героя, що той так і не зміг заснути. “В душі у мене все співало й зрідка чувся мотив мазурки”.

Після побаченого вранці Івана Васильовича переповнює інше почуття: “. на серці було майже фізична, доходила до нудоти, туга, така, що я кілька разів зупинявся, і мені здавалося, що ось-ось мене вирве всім тим жахом, який увійшов у мене від цього видовища”. Видовище, що відкрилося, вранці закоханого юнака, було воістину жахливим. Контрастний перехід, використовується автором при створенні твору, додає емоційності і посилює враження від прочитаного.

Після побаченого в душі героя залишився тільки жах. В пам’ять про балі закоханий молодий чоловік зберіг пір’ячко з віяла Вареньки. Він сховав його в рукавичку і відчував те неземне тепло, яке воно випромінює.

Однак після ранкового видовища навіть цей сентиментальний запорука миру і благополуччя виявився не в силах зберегти пам’ять про прекрасної коханої.

Образ замшевої рукавички, належала батька Вареньки, також використовується письменником при створенні контрасту. Вперше рукавичка з’являється, коли полковник збирається танцювати з дочкою. Він натягає її на праву руку зі словами “треба все по закону”.

Після цього, посміхнувшись і взявши руку дочки, йде танцювати. У сцені покарання замшева рукавичка з’являється знову, але вже зовсім в іншому контексті: “. він своєю сильною рукою в замшевій рукавичці бив по обличчю переляканого малорослого, слабосильного солдата за те, що він недостатньо сильно опустив свою палицю на червону спину татарина”.

Малюючи портрети тих, хто був присутній на балу, автор використовує в основному “світлі”, “приємні” образи: оксамитовий, брильянтовий, пухкий, білий, рожевий, лайковый. Зовсім інші фарби ми бачимо вранці. “Це було щось таке строкате, мокре, червоне, неприродне, що я не повірив, щоб це було тіло людини”. І ці картини відокремлюють один від одного всього кілька годин.

При цьому колірну палітру бальною ночі можна назвати чистою, блискучою – не тільки зовні, але і внутрішньо.

Контраст, який в оповіданні Толстого служить головним композиційним прийомом, проявляється і в образі Івана Васильовича. Адже саме він є сполучною ланкою двох конфронтуючих уривків розповіді. Якби не ця фігура, дві частини одного цілого так і не змогли з’єднатися.

Тільки ось подібне протиставлення, відбувається не тільки на наших очах, але і в душі головного героя, має трагічний вплив на його долю.

У своєму оповіданні Толстой використовує контраст як саме вірний засіб впливу. До речі, приводом для створення цього твору послужила реально відбулася історія. Її події надають шоковий вплив і на оповідача, і на читача.

Використаний автором прийом контрастності є своєрідним сильнодіючим засобом, завдяки якому враження від прочитаного досягає тієї яскравості і гостроти, немов читач своїми очима спостерігає все, що відбувається, будучи безпосереднім очевидцем цієї драматичної історії.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь