А відповідь насправді дуже проста і лежить на поверхні. Це любов. Люди живі любов’ю.
Саме на зображенні цієї життєдайної любові побудований розповідь Л. Н. Толстого “Чим люди живі”.
Чим, якщо не любов’ю, можна пояснити вчинок бідного шевця, який дає притулок голому жебракові? Що, якщо не любов, підштовхувало жінку з немовлям на руках, яка взяла до себе двох новонароджених дівчаток, які залишилися без матері.
Ця жертовна любов приносить свої плоди.
Жебрак виявляється ангелом. А прийомні доньки стають прикладом для наслідування для багатьох рідних дітей у тому, як треба любити і шанувати своїх батьків.
Автор зміг зобразити не просто зовнішні вчинки своїх героїв, він показав душі цих людей, розкрив їх внутрішній зміст.
Їх душі виявилися наповнені безкорисливої, чистою любов’ю.
Звичайні люди
Розповідь оповідає не про якихось надзвичайних жертви і подвиги.
Головні герої не роблять нічого героїчного. Це звичайні прості люди в звичайних простих ситуаціях.
Швець Семен – добрий, простий малий, іноді випиваюча, як і всі шевці. Мотря – це звичайнісінька жінка, господарська, цікава, метушлива і трохи сварлива.
Ангел Михайло потрапляє в сім’ю шевця Семена. Допомагаючи йому у роботі, ангел спостерігає за людьми і робить висновок, що люди, думаючи, що дбають лише про самих себе, насправді живуть любов’ю до оточуючих.
Адже Бог є любов.
В кінці розповіді Ангел ділиться своїми переживаннями з приютившими його шевцем Семеном та його дружиною Мотрею. Михайло каже їм, що Бог спеціально так влаштував людини, щоб йому було добре тільки якщо добре всім навколо.
Тому людина може відчути власне щастя, лише приносячи щастя навколишнім.
Даний твір залишає слід у душі читача, і змінює його на краще. Воно підштовхує до роздумів про вічні істини: любов до ближнього, добро, співчуття.
Несе в собі любов і надію, що Бог вдихнув у людську душу, якими воістину ми живі.