«На світі щастя немає, але є спокій і воля» – так напише в 1834 р. великий російський поет А. С. Пушкін. Його наступник, Лермонтов, навряд чи б погодився з цими рядками: для нього щастя існувало, і було нерозривно пов’язане з волею. Свобода, ось що, по Лермонтову, є першоосновою людського життя. У багатьох його творах з’являються роздуми про свободу, особливо про свободу внутрішню. «Я шукаю свободи і спокою!» – ось як поет ставить для себе цю проблему. Тема свободи в поемах «Мцирі», «Демон», і багатьох інших стає основною.
Ще в юності Лермонтов задумує написати поему про ченця-втікача, що бореться за свої ідеали. Однак пошук ідеалів, які могли б лягти в основу людського життя, розтягується на багато років. В результаті у поета виникає задум «Мцирі», де таким ідеалом виявляється свобода. Зображення Лермонтовим волелюбної особистості в поемі «Мцирі» починається з опису життя цього героя.
Цікаво, що нічого в житті Мцирі не сприяло пробудівшейся в ньому жадобі свободи: ще зовсім маленьким хлопчиком він потрапляє в полон. Надалі Мцирі виховують як майбутнього ченця, день і ніч він бачить перед собою лише похмурі монастирські стіни. Головна цінність в монастирі – смиренність і покірність Богу, зайве ж вільнодумство вважається гріхом. Але юний послушник не забуває інших завітів, заповітів своєї вільної країни.
Дія «Мцирі» розгортається біля Кавказьких гір, які сам Лермонтов сприймав, як острів свободи в царській Росії: «Кавказ! далека країна! Житло вольності простий!». На Кавказ традиційно засилали неугодних режиму, інакомислячих (не уникнув цієї долі і сам поет). Серед дикої, прекрасної природи, такою, що навіває романтичні почуття, серед простих і звикли до повної волі горян можна було відчути себе незалежним від законів світського суспільства. Все це відчуття відображаються у поемі «Мцирі», в якій Лермонтов вкладає своє захоплення Кавказом в уста головного героя. Кавказ стає символом свободи в поемі Лермонтова «Мцирі».
Мцирі – справжнє дитя гір, і пам’ять про них не в силах вбити ніякої монастир. Незважаючи на те, що його забрали з дому зовсім маленьким, юнак чудово пам’ятає і свій аул, і своїх красунь-сестричок, і грізна зброя свого батька. А найголовніше – Мцирі пам’ятає його «гордий непохитний погляд». Яка пробудилася пам’ять кличе героя на свободу, і хоча Мцирі навіть не знає, де «країна його батьків», він весь охоплений цією пристрастю. У поемі «Мцирі» Лермонтов показує силу бунтівного духу людського, який здатний подолати будь-які перешкоди.
Життя Мцирі в монастирі складається не так вже погано, ченці по-своєму піклуються про нього і бажають йому добра, але добро в їх розумінні обертається для юнака в’язницею. Справжнє життя він бачить лише за стінами цієї в’язниці, покинути які він так відчайдушно прагне. Там його батьківщина, там битви, далекі походи і любов, там є все, чого він був з дитинства позбавлений. Заради такої свободи можна ризикнути своїм життям – цей мотив виразно звучить у поемі з перших рядків. У неспокійну, грозову ніч тікає Мцирі з монастиря, але гроза, злякала ченців, його не лякає, а радує. Обійнятися з бурею, ризикнути своїм життям, спускаючись до вируючому потоку, випробувати на собі лють звіра і пекучу спеку сонця, – ось ті епізоди, з яких складається життя юнака на волі. Яскрава і насичена, вона зовсім не схожа на монастирське сумовите існування. Лермонтов ставить питання: що краще, довгі роки спокійної, ситого життя в неволі, або ж кілька днів, зазначених повною волею?
Романтичний герой, яким і є Мцирі, дає на це однозначну відповідь: тільки вільне життя може називатися життям по повному праву. Зневажливо відгукується він про роки, проведених у монастирі:
«Таких два життя за одну,
Але тільки повну тривог,
Я проміняв би, якщо б міг»
А ось на волі юнакові судилося прожити всього три дні, але саме вони, на думку Лермонтова, варті цілої поеми.
Обставини складаються проти Мцирі: він слабкий фізично, а монастир вбив у ньому те природне почуття природи, яке могло б привести його додому. Розуміє юнак і те, що ніхто давно не чекає його на батьківщині, його рідні, по всій видимості, мертві. Але, незважаючи на це, герой не здається: через «вічний ліс» він прокладає свій шлях. На відміну від багатьох романтичних героїв, Мцирі – не просто пасивний мрійник, він бореться за свою свободу, «сперечається з долею». Саме це і приваблювало в ньому Лермонтова. Такий герой, внутрішньо вільна і цілеспрямований, був необхідний у лермонтовського час, час духовного застою і бездіяльності.
Піднімається в поемі і ще одне важливе питання: неможливість життя без свободи в цілому. При першому прочитанні «Мцирі» здається незрозумілим, чому помирає герой, адже рани, нанесені йому барсом, не смертельні. Але волелюбний Мцирі, вдихнувши вільного життя і раптом знову опинився відірваним від неї, просто не уявляє собі подальшого життя в неволі. Навіть на порозі смерті він не відступається від своїх ідеалів. Сповідь його звучить не сумно і покаянно, а гордо і пристрасно:
«Я цю пристрасть у темряві нічний
Вигодував сльозами і тугою;
Її перед небом і землею
Я нині голосно визнаю
І про прощення не благаю»
Смерть не в силах зламати Мцирі, і тому можна сказати, що він перемагає смерть. Справжня свобода чекає його за межами цього світу, – цей мотив, традиційний для поетів-романтиків, звучить у поемі Лермонтова з новою силою. Мцирі вмирає з думкою «про милу країну», країну вольності, і після смерті своєї знаходить бажану свободу.
В даній публікації розкривається тема свободи в поемі «Мцирі», проведений аналіз стане у нагоді учням 8 класів при пошуку матеріалів для твору на тему «Тема свободи в поемі «Мцирі»».
Тест по твору