Тема шляху в поезії Блоку

Тема шляху, зрозуміло, не є прямий наслідок брезжущих в душі Блоку нечітко окреслених цілей, хоча б тих, які відповідали його словами про “вочеловечении” (ці слова відносяться до 1911 року). Блок не був ні засновником філософської системи, ні моралистом, ні проповідником і зовсім – навіть якщо б хотів цього – не міг цілком підкорити стихію свого духовного буття і своєї творчості якоїсь чіткої нормі. Блок не був утопістом і, таким релігійним філософам старшого покоління (Вл. Соловйов періоду теократичних захоплень, Н. Федоров) і їх послідовникам, пов’язаних з символізмом, – Мєрєжковським, навіть Андрію Білому і Сергію Соловйову, все сильніше склонявшемуся до ортодоксальної релігії.

Звичайно, реальний шлях розвитку Блоку не зводився до виконання цього путеводного веління. Воно лише парило над його життям, висвітлюючи її глибини, не примушуючи, а тільки підказуючи. Реальна еволюція Блоку, як і багатьох інших поетів, була похідною (свого роду вектором) стихійного розвитку його особистості і його Свідомо спрямованої волі. Але в безсонному свідомості Блоку ідея волі повинності явно висувалася вперед.

Такі загальні контури постають перед Блоком зрілого періоду далеких і ближніх цілей (ідеалів). При цьому спостереження показують, що навіть ці легкі дотики до думки про цілі нерідко змінювалися у Блоку виключенням її з концепції руху. Сили шляху, що тягнуть Блоку вперед, були постійно діючим фактором його поетичної свідомості. Але ці сили в своїх проявах стикалися в різні періоди його розвитку з противонаправленными тенденціями. Творчість Блоку було тісно пов’язано з визвольним рухом, але бродіння індивідуалістичних стихій, посилене в епоху реакції, незважаючи на всю енергію опору Блоку темним породженням цієї доби, не могло пройти для нього безслідно. Стихія відчуженого естетизму, пряні красивості модерністського мистецтва, що перетворилася в культ еротика, гра в трагедію і містику, спокуси “безпредметного” заворожливого ліризму оточували Блоку і вимагали пильності. “…Місто всіх збиває з шляху”,- проголосив один з героїв ліричної драми “Король на площі”. А пізніше, характеризуючи ці вже минулі роки свого життя, Блок зізнавався, що з’явилася йому тоді “невідома сила” “блаженством спотворила шлях” (“В’ячеславу Іванову”), так і перш відгукувався про цей період, що отримав вираз у “другому томі”, більш ніж стримано.

У цих висловлюваннях є шар думок, що належить до тимчасовим, більш або менш “етапним” захопленням Блоку ідеєю індустріального оновлення Росії (пор. вірш “Нова Америка” і задум драми “Смішний людина”), – шар, майже не смыкающийся з готівковим і “субстанциональным” для Блоку потоком його поетичної свідомості, тобто, насамперед, з вмістом його лірики. Але разом з тим у цих висловлюваннях присутні і деякі постійні для зрілого Блоку мотиви, що входять, як основні визначення, його мрію про людину майбутнього: ідеї демократизму, мужності, волі, артистизму (“творча інтуїція”).

Звичайно, в поетичних созерцаниях Блоку абстрактне мислення ідеалу переважало над історично-конкретним. Символи, що відносяться до “абстрактного рівня”, у творчості Блоку численні. Те, що можна було б позначити як “мета для всіх”, Блок роботи у своїх віршах і прозових висловлюваннях в романтичну серпанок, а іноді і зовсім сумнівається в такій “мети”.

З усіх висловлювань Блоку дожовтневої епохи, укладали в собі прогнози та сподівання в області “суспільного розвитку”, одним з найбільш суттєвих слід вважати те, в якому він ставив питання про виховання дітей. У цьому чорновому начерку, включеному в записну книжку 1915 року, Блок різко засуджує “сентиментальність по відношенню до дітей”, що розвиває в них “бездіяльність, апатичність, непристосованість до життя”. Разом з тим він нагадує, що “нашим дітям належить у найближчому майбутньому входити у все більш тісне спілкування з народом, тому що майбутнє Росії лежить в ледве ще займаних сили народних мас і підземних багатств (…). Діти наші, – продовжує Блок, – підуть у технічні школи по перевазі (…). Росія явно вимагає вже не чиновників, а громадян; а найближче майбутнє Росії вимагає громадян-техніків та громадян-інженерів; а в якій мірі не вистачає інженерам і технікам “творчої інтуїції”, нам показує сумна дійсність; а яке велике відродження, тобто зсув всіх сил, нам належить і до якої міри техніка і художня творчість немислимі один без одного (…) ми скоро побачимо, бо, якщо ми тільки выправимся після цього потопу (мова йде про війну), нам належить перенестися як на крилах в епоху великого відродження, що проходить під знаком мужності і волі” .

Занурення в життя, самовіддача стихії – це був теж шлях, відповідний загальному задуму блоківську поезії. Це був шлях, що відкриває горизонти і веде Блоку зі світу уециненных споглядань і “аскетичного служіння”. Але це стихійне прилучення до життя контролювалося у творчій свідомості Блоку ідеєю шляху у більш високому сенсі – спрямованого духовно етично й громадянськи відповідального. У співставленні з цієї поступово склалася ідеєю шляху, що включала думка про неухильне зростання, рух вперед, про високої мети, контрастно виступали не покидали Блоку переживання пасивності, образи повернень, зупинок, безвихідної повторюваності. Життя пропонувала Блоку і зразки зростання, і разом з тим символи уповільнення, кругообігу, поганий нескінченності, і поет, не намагаючись зрівноважити ці враження, приймав їх як такі, що суперечать один одному і всеопределяющие даності: правду шляху і реальність беспутья.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: