Тема поета і поезії знаходила відгук у творчості багатьох російських і зарубіжних поетів і прозаїків. Серед них був і А. С. Пушкін. Він висловив своє ставлення до даної теми в наступних віршах: “Пророк”, “Поет”, “Розмова книгопродавця з поетом”, “Поет і юрба”, “Поетові”, “Пам’ятник” та інші. Проте всі ці вірші були написані в різний період творчості Пушкіна. За періодами змінювалося і ставлення до теми поета і поезії.
Ліцейський період характеризувався пошуком поетом власного шляху. Це виражалося в наслідуванні Державіну, Батюшкову, і, особливо, Жуковському. У ранньому вірші “Городок” ми бачимо образ поета-обранця, який “до сонця здійметься, понад смертних стане”. Подібний образ відображений і в перехідному вірші “Лицинию” 1815 року. Пушкін зображує тут поета, що стоїть вище земної влади, слухав і службовця тільки істині.
Петербурзький період починається з переїзду Пушкіна в столицю, входження його в коло передової молоді та захоплення ідеями майбутнього оновлення і перебудови Росії. У вірші “Село” 1819 року, складається з одической і елегійною частин, представлене розуміння поезії як праці, але якщо спочатку вірші це праця умиротворений і щасливий (“ллється днів моїх невідомий потік на лоні щастя і забуття”), то в другій частині характер вірша змінюється, стає більш бунтарським. Пушкін стверджує, що поет зобов’язаний “серця турбувати”, але шкодує, що цей дар дано йому в недостатній кількості з-за чого він не може повноцінно розповісти про жахи “рабства худого”.
У період південного заслання Пушкіна наздогнало захоплення романтизмом, яке було наслідком не тільки особистих обставин, але і загальної захопленості молоді того часу даним напрямком, викликаним розчаруванням у житті і державі. У вірші “Розмова книгопродавця з поетом” поет згадує про час, коли “писав з натхнення, а не плати”. Він упевнений, що “захоплення дурня” не варто праць поета, воліє захопленню світу і гонорарам свободу. На доводи поета навчений книгопродавец відповідає: “Не продається натхнення, але можна рукопис продати”. У фіналі вірша поет визнає правоту книгопродавця, однак його слова написані в прозі, що різко переносить читача зі світу піднесеного в приземлений. У вірші бачимо спробу осмислення не просто поетичних праць, а аналіз образу натхнення, відносин дарування і слави. Пушкін новаторськи показав реалістичне ставлення до поетичної творчості.
У вірші “Пророк” автор порівнює поета з пророком. На відміну від інших віршів, де Пушкін використовував для розмови про мистецтво поезії античні образи, тут за основу взято розповідь біблійного пророка Ісаї, бачила Господа. Ліричний герой твору тягнеться по пустелі “тушкуємо духовною спрагою” і перед ним несподівано з’являється серафим – посланник Бога, який наділяє його “віщими зеницами” і надприродним слухом. Однак, незважаючи на дари, поет залишається лежачим в пустелі трупом і лише Божий глас дарує йому мета, в ім’я якої він живе і творить, яка надає значення всьому, що він чуйно і точно бачить і відчуває.
Таким чином, ми бачимо, що Пушкін бачить призначення поета в тому, щоб правильно використати подарований Богом дар, “палити їм серця людей”, показувати всю правду життя.
Пушкін… Як не згадати знаменитого Олександра Сергійовича? Це ж “сонце російської поезії”, його твори настільки прості у звучанні, що душа проситься співати, однак вірші глибокі в розумінні, бо думки, викладені поетом, вимагають аналізу і роздумів.
Пушкіна завжди хвилювала тема поета і поезії, тому вона і стала головною у його творах. Олександра Сергійовича мучили питання про призначення поета, про тонкощі поезії.
У період, коли вірші письменника тільки знаходили своє відображення в літературі, Пушкін висловив власну точку зору про поетів, що є йому сучасниками. Тривожні погляди і думки Олександра Сергійовича показані в його творінні “Ліцинія”. Саме воно виражає дійсне ставлення Пушкіна до російської реальності. З’являється якийсь образ поета, який стоїть на поверхні земної влади, у якій є безліч гріхів. І цей герой слухняний лише правді, вона є для нього основою всього.
Письменника завжди вражала несправедливість, що панувала в країні, нерозуміння влади, небажання їх допомогти нужденним людям. Він ясно розумів, що погляди на життя у них дуже вузькі і обмежені, думають тільки про свої бажання, дбають про власні інтереси. І Пушкін, не в силах миритися з подібним невіглаством, усвідомив, як важливо достукатися до кожного з допомогою поезії, відкрити очі, внести ясність в заплутані думки. Головним завданням письменника стало донесення правди та істини до людей при зверненні до поезії.
Так, Олександр Сергійович у власній творчості відточує тему поета. Однак критикам, які вирішувалися ознайомитися з його віршами, не подобалося: те, в якій формі викладає зміст Пушкін. Те, що він пише, то, як він це пише…Примітно, що поет не піддався негативних відгуків на його адресу, а продовжив, відрізняючись від усіх інших, творити в тій формі і в тому напрямку, яке приносило задоволення Олександру Сергійовичу!
Простежується у творах Пушкіна тема свободи, незалежність митця від натовпу. Це помічається у віршах “Поет і натовп”, а також у відомому “Поет”. Виявляє письменник жителів, які не бажають впустити в своє серце щось прекрасне: поезію. Вони до неї байдужі і байдужі. Олександр Сергійович закликав цінувати і любити справжнє творчість, а не звертатися до авторів, які пишуть заради грошей, тобто безцільно. Письменник говорить, що важливо “йти дорогою вільної”, бо кожен вирішує сам, які в житті потрібно ставити пріоритети. Цікаво, що Пушкін завжди намагався відокремити поезію від громадськості, так як мистецтво і натовп безграмотна просто несумісні один з одним поняття.
Пушкін бачив себе в служінні поезії, мистецтва, того, що вносить в серця людей на піднесені почуття, збагачує їх душі, робить кожного чистіше. Його місія полягала в тому, щоб “дієсловом палити серця людей”.
І саме приголомшливе уяву вірш Олександра Сергійовича – це “Пророк”, що явно відображає тему призначення поета. Перед очима з’являється томимой жагою герой, який неждано-негадано звертається до пророка, який покликаний вершити долі людей. У творенні Пушкіна простежується думка, яка говорить, що справжній поет вважається обранцем Бога! І у вірші перед поетом особлива завдання: вірою і правдою нести правду до жителів, відбивши всі в непорушною поезії.
І в останньому важливому творінні “Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний” Олександр Сергійович ставить крапку, підбиваючи підсумок своєї поезії. І, як з’ясувалося, тільки мистецтво, як вважає Пушкін, здатне обґрунтувати творчі і життєві позиції, принципи. Так і увійшов у літературу великий поет, озаряющий власними творами серця і думки людей!