Тема Батьківщини головна тема в творчості С. А. Єсеніна. Про що б він не писав образ рідного краю незримо присутня в його творах.
Ще в ранніх юнацьких віршах (у збірнику “Радуниця”) автор постає перед нами як полум’яний патріот. Так, у вірші “Гой ти, Русь моя рідна!” написаному в стилі російської народної хвацькою пісні, поет кричить на всю країну:
Якщо крикне рать свята:
“Кинь ти Русь, живи в раю!”
Я скажу: “Не треба раю,
Дайте батьківщину мою”.
Тодішні його уявлення про рідну землю ще дуже дитячі. Батьківщина для Єсеніна – це село Константинові, де він народився, найближчі околиці села. “Рязанські поля була моя країна”, – згадував він згодом. В його душі нема ще уявлення про вітчизну як про соціальної, політичної, культурної середовищі. Почуття батьківщини знаходить у нього вираз поки ще тільки в любові до рідної природи.
На сторінках ранньої есенинской лірики перед нами постає скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета пейзаж среднерусской смуги: стислі поля, червоно-жовтий багаття осіннього гаю, дзеркальна гладь озер. Поет відчуває себе частиною рідної природи і готовий злитися з нею назавжди: “Я хотів би загубитися в зеленях твоїх стозвонных”. Але вже і тоді батьківщина не постає йому ідилічним “захмарним раєм”. Поет любить реальну селянську Русь передодня Жовтня. У його віршах ми знаходимо такі виразні деталі, які говорять про важку мужицької частці, як “забоченившиеся хати”, “худі поля”, “чорна, потім пропахшая вити” та інші. Елементи соціальності все частіше проявляються у ліриці поета в період I світової війни: його героями стають дитина, просить шматок хліба; орачі, що йдуть на війну; дівчина, яка чекає з фронту коханого. “Сумна пісня, ти – російська біль!” – вигукує поет. Жовтневу революцію поет зустрів захоплено. “Радію піснею я смерті твоєї”, – кидає він старого світу. Проте новий світ поет зрозумів не відразу. Єсенін чекав від революції ідилічного “земного раю” для мужиків (вірш “Йорданська голубко”). Чи варто говорити, що ці надії поета не виправдалися? І Єсенін переживає глибоку духовну кризу, але не може зрозуміти, “куди тягне нас рок подій”. Незрозуміло йому і зміна вигляду Росії, який несла з собою Радянська влада. Оновлення села представляється поетові вторгненням ворожого, “поганого”, “залізного гостя”, перед яким беззахисна протиставляється йому природа. І Єсенін відчуває себе “останнім поетом села”. Він вважає, що людина, перетворюючи землю, обов’язково губить її красу. Своєрідним вираженням цього погляду на нове життя став лоша, марно намагається обігнати паровоз:
Милий, милий, смішний дурило,
Але куди він, куди він женеться?
Неужель він не знає, що живих коней
Перемогла сталева кіннота?
З плином часу ширше став погляд Єсеніна на життя. Ширше став погляд Єсеніна на світ. Якщо раніше батьківщиною була для нього одна село, то тепер він стає громадянином світу, позбавленою всякої національної обмеженості. “Я брат вам по крові”, – Єсенін звертається до грузинських поетів. Він мріє про ті часи, коли “по всій планеті пройде ворожнеча племен”, “коли на землі буде одна мова, і лише “історик”, пишучи про працю нашої ворожнечі, згадавши, усміхнеться”. Але, ставши полум’яним інтернаціоналістом, Єсенін не залишив природного для кожного чоло століття почуття “того місця, де він народився”. Він стверджує: “Ніяка батьківщина інша не увіллє мені в груди мою теплінь”. Милуючись “блакитний батьківщиною Фірдоусі”, він ні на хвилину не забуває про те, що “як би не був гарний Шираз, він не краще рязанських раздолий”.
Замилування красою рідного краю, зображення важкого життя народу, мрія про “мужицком рай”, неприйняття міської цивілізації і прагнення осягнути “Русь радянську”, почуття інтернаціонального єднання з кожним жителем планети і залишилася в серці любов до рідного краю” – така еволюція теми рідної землі в ліриці Єсеніна.
Велику Русь, шосту частину землі, він оспівав радісно, натхненно, піднесено і чисто:
Я буду оспівувати
Всім істотою в поета
Шосту частину землі
З названьем коротким “Русь”.