Два сина Тараса, кожен по-своєму, закінчують своє життя. Один, старший, Остап, залишиться в пам’яті героєм, не пожалевшим свого життя у боротьбі з ворогами. А ось про Андрія згадувати, напевно, буде тільки мати. Адже Андрій не зміг проявити якостей справжнього воїна-патріота. Гоголь вже з перших сторінок повісті показує читачеві відмінність в характерах двох братів, відразу звертає увагу на впертість і гордість Остапа, на м’якість і компромісність Андрія.
Автор залишає за читачем право вирішувати, як в одного батька, який однаково любив і однаково виховував двох синів, виявилося, що один син стає героєм, а іншого – зрадником. В цьому автор бачить трагедію батька.”Тарас Бульба” – історична повість. Зовсім не випадково в пошуках ідеалу для наслідування Гоголь звертається до далекого минулого свого народу.
Дія повісті починається з опису того, як по степу їде додому в славне Запоріжжя Тарас Бульба з синами. Як він пишається синами! Старший Остап, молодший Андрій – обидва міцні, здорові, тільки що вийшли з київської бурси.
Обидва сина дороги і улюблені батьком і матір’ю, але вже в епізоді, що розповідає про їх зустрічі будинку, показані відмінності в характерах синів. Більш лагідний і спокійний Андрій на жарти батька реагує лише посмішкою. Як вогонь, спалахує Остап від слів батька, які здаються йому образливими, – відразу готовий захищати свою честь в бою, навіть з батьком готовий битися. Якщо звернутися до сторінок, що розповідає про час навчання синів у бурсі, то знову не можна не помітити розбіжностей у поведінці Остапа та Андрія.
Остап показує свій гордий, незалежний характер – відмовляється вчитися, закопує кілька разів свої підручники. І тільки приїзд і втручання батька змогли змінити ставлення Остапа до вченню – він взявся за навчання і незабаром не поступався кращим учням бурси. Андрій же відразу проявив поступливість і старанність. Вчився в міру своїх здібностей, вдачі й завзяття не виявляв. Що ж стосується хлоп’ячих витівок, то в цьому брали участь обидва брата.
Якщо ж виявлялося, що за проступок був затриманий Остап, він зберігав мовчання про інших “співучасників”, сам брав покарання за всіх і все зроблене. І ось тепер обидва сини закінчили курс навчання і повернулися додому.
Але жодного дня не дав їм старий Тарас побути вдома. Він відвіз їх у Січ, щоб вони вчилися воювати, гартувалися в битвах, щоб не пропадала даремно їх козацька сила. А ще Тарас хочел, щоб його сини навчилися любити свою батьківщину, як і він, щоб вони зрозуміли, що немає нічого вище цієї любові і немає нічого дорожче і святіше в житті, ніж бойове братерство й товариство. Ось тому мова про Тараса товаристві, яку він вимовляє після обрання його отаманом, звернена не тільки до всім козакам, але, перш за все, всі ці слова він каже своїм синам. Той же вогонь палав у серце Тараса, безстрашно кидався він у бій, поспішав у найнебезпечніші місця.
І у всьому наслідуючи батька, завжди поруч був Остап. Остап не загинув у бою, вороги взяли в полон, стратили, але перед смертю зберіг він козацьке мужність, честь, горде презирство до ворогів.
Не осоромив він батьківщини, не осоромив сивої голови батька. Тарас присутній на страті свого сина.
Знехтувавши небезпеку, Тарас відгукується на поклик Остапа: “Чую”. Важке випробування випадає на долю старого отамана. Він дізнається про зраду свого молодшого сина Андрія, який, полюбивши панночку, переходить на бік поляків.
Не здригнулася у Тараса рука, коли він підняв її на рідного сина. “Стій і не ворушись!
– сказав він, коли в бою побачив перед собою Андрія. – Я тебе породив, я тебе і вб’ю”.