У 1835 році у складі літературного циклу “Миргород” була надрукована одна з найвідоміших повістей Миколи Васильовича Гоголя “Тарас Бульба”. Надалі текст її був дещо змінений, доповнений новими епізодами і перевиданий у другій редакції 1842 року.
Події твору розгортаються в середовищі запорозьких козаків. Автор описує жорстокі звичаї цих людей і те, як запорожці у важкий для себе час відважно борються з іноземними ворогами і прагнуть у що б то не стало захистити свою Батьківщину і віру.
Сила козаків Запорізької Січі полягає насамперед у духовній єдності цих людей. Їх об’єднують спільні ідеали та цінності, а також невблаганний прагнення до свободи.
Носієм цих ідеалів виступає головний герой повісті Тарас Бульба, а також його старший син Остап. Молодший же син Бульби – Андрій зрікається свого народу в ім’я любові до прекрасної полячки.
Козаки один одному товариші і брати. Перше, що їх об’єднує – це загальне нещастя, адже вони живуть в суворий час, коли вся “південна первісна Росія” спустошена і буквально випалена вщент. Ці люди звикли селитися на “згарищах” і жити в постійній небезпеці.
Коли на Січ перебуває пором з новими козаками, ми можемо помітити, як “безладна” їх одяг: це люди “в обірваних свитках”, у багатьох з них немає нічого, крім “сорочки і коротенької люльки в зубах”.
Звичайно ж, у таких умовах запорожці починають триматися один за одного, оскільки тільки об’єднання дозволить їм вижити. Саме ці якості захоплюють Гоголя в козаках. За словами літературознавця Т. Я. Манна, письменника приваблює те “стан національної життя” при якому вона, незважаючи на конфлікти, а також всупереч їм “здатна надихнути” єдиною ідеєю, “одним історичним справою”. І цією справою для Тараса Бульби і його співвітчизників стає боротьба за Батьківщину.
Б’ються брати-козаки безстрашно, вони готові життя віддати за свою землю і за своїх товаришів. Щоб зрозуміти, наскільки сильний товариський дух запорожців, досить згадати смерть Тараса Бульби. Хоробрий воїн перед стратою думає лише про те, як врятувати своїх братів. Зі своєї позиції він бачить річку, на березі якої стоять “човни”, і тому з усіх сил кричить козакам, щоб вони пробиралися до неї.
Оскільки в бойових походах запорожці проводять більшу частину часу, то їх побратими стають для воїнів справжньою родиною. Про своїх дружин козаки згадують досить рідко, а молодим взагалі “сором і ганьба” думати про жінок, “не скуштувавши битви”.
У такому контексті, звичайно, вчинок Андрія, зрадив свій народ, сприймається вкрай негативно. Стерпіти таке образа запорожці просто не могли, тому Тарас Бульба власноруч вбиває сина.
Перед смертю Андрій шепоче ім’я коханої “панночки”, що свідчить про остаточне зречення юнаки від ідеалів свого народу. Справжній козак навіть вмираючи повинен думати не про дружину, не про матір, а про своїх бойових братів. Старший син Тараса Бульби – Остап саме так зустрічає свою кончину. Він мужньо переносить всі катування, які приготували йому “ляхи”, лише одне бажання є у молодої людини: бачити перед собою “твердого чоловіка”, здатного “освіжити” і “втішити” його розумним словом.
І це втіха Остап чує з вуст свого батька, який, незважаючи на ризик бути схопленим, все одно присутній на страту сина. В єдності, безстрашність і непохитної волі і є справжня сила козацтва. Саме це дозволило запорожцям не просто вижити в такий важкий час, але ще і зміцнити свою бойову силу і стати справжньою загрозою для іноземних ворогів.