Схоластична література

У ХVІ-му ст. в південно-західній Русі з’явилося в літературі новий напрямок, зване схоластичним. У ХVІ-му столітті воно поширилося і в Московській Русі. Виникнення схоластичної літератури пов’язане з боротьбою католицизму з православ’ям. Відомо, що у південно-західних руських областях, межували з Польщею, не раз переходили то до поляків, то – назад, до Росії, католики різними способами намагалися боротися з православ’ям. Одним з цих способів було виховання дітей та юнаків у католицьких єзуїтських школах, в яких панувала схоластична система викладання.

Щоб протидіяти католикам і захищатися від їх старань переводити дітей і юнаків у католицтво, краща, освічена частина православних руських людей утворила при церквах братства і в багатьох містах відкрили братські школи, створені за зразком польських єзуїтських шкіл. З числа діячів, захисників православ’я, особливо відоме ім’я князя Костянтина Острозького, про який вже було згадано (гол. 30). Їм була заснована друкарня, в якій була надрукована Біблія по-слов’янськи.

Православні вирішили захищатися від католиків їх же власною зброєю: вихованням юнацтва.

Найвідоміше і велике православне навчальний заклад, створений за зразком єзуїтських шкіл, була Київська Духовна Академія, прозвана Могилянської, по імені її засновника-митрополита Петра Могили ^наслідок – Слов’яно-греко-латинська Академія). Науки, преподававшиеся в Київській Академії та інших братських школах, були схоластичні.

Що таке схоластика? Письменники і вчені схоластичного напрямку надавали головне значення не змістом, а зовнішнім формам літератури, зовнішнім формам промови. Вони не намагалися знайти що-небудь нове, не прагнули вперед в науці, але засновували свої доводи і міркування, спираючись на думки вже існуючих авторитетів. Звичайно, вони посилалися на Святе Письмо, але, крім того, спиралися і на нехристиянські авторитети; наприклад, в області філософії таким авторитетом для схоластиків був стародавній письменник Аристотель; в області юридичної – кодекс Юстиніана.

Схоластики надавали дуже велике значення “діалектиці”, мистецтву говорити, захищати та доводити свою думку. У схоластичних школах влаштовувалися суперечки, “диспути”, що сперечаються вправлялися в мистецтві логічно і неспростовно відповісти на який-небудь питання, на який по суті неможливо відповісти. Наприклад: в якому віці був створений Адам? Скільки часу Адам і Єва були в раю? Скільки духів може уміститися на вістрі голки? і тому подібні питання.

У схоластичних школах викладалися головним чином: граматика, риторика, піїтика, філософія та богослов’я. Учні носили назви, які відповідали їх класам: ритори, філософи, богослови.

Побутова життя Київської Духовної Академії, “бурси”, чудово описана Гоголем у його повісті “Вій”.

Схоластична література виражалася головним чином у формі: проповідей, віршів (вірш) і духовних драм.

Схоластичні проповіді мають звичайно дуже штучне побудова. Зовнішня витіюватість мови, порівняння, алегорії часто затемнюють зміст проповіді.

Такий же штучністю відрізняються схоластичні вірші, або, як їх називали, – вірші. Зразком для цих виршей служили польські вірші, написані силлабическим віршуванням, невластивим російській мові; воно засноване на однаковій кількості або рахунку складів у кожному рядку. Російській мові властиво тонічне віршування, засноване на наголосах, а не на кількості складів. На жаль, силлабическое віршування надовго закріпилося в російській поезії; це робило вірші великоваговими, некрасивими. Поети-схоластики надавали особливе значення зовнішній формі вірша: писали вірші, надаючи їм малюнок кубки, вази, сокирки (сокири), що не могло сприяти красі змісту. Чи намагалися написати вірші так, щоб їх можна було прочитати зліва направо і справа наліво.

Духовні драми виникли в Західній Європі ще в середні століття. Духовенство в церквах розігрувало сцени зі Священного Писання, – Різдво Христове, Страсті Господні. З цих сцен виникли “містерії”, разыгрывавшиеся вже поза церквою.

На Русі духовні драми з’явилися з Польщі. Деякі духовні сцени проникли і в церковне богослужіння. Так, наприклад, і досі у великих православних соборах у Великий Четвер після літургії звершується чин обмивання ніг під читання Євангелія, – безсумнівний пережиток духовних драм. За царя Олексія Михайловича ще здійснювався в день Входу Господнього в Єрусалим обряд “ходи патріарха на ослятах”, причому сам цар вів за вуздечку коня, наряженную ослом, на якій сидів патріарх. Інших слідів духовної драми у православному богослужінні немає.

Драми стали розігруватися і на площах у спеціально збудованих для цього будівлях, часто мали три поверхи, які зображують: рай, землю і пекло. У схоластичних духовних драмах часто відігравали роль дійові особи, що зображували абстрактні поняття, або чесноти: справедливість, розум, час і т. п.

Перші духовні драми, зіграні в Києві, були: “Жалостная комедія про Адама і Єви”, у якій зображено вигнання Адама і Єви з раю, і “Олексій, чоловік Божий”.

В Малоросії почали з’являтися комічні побутові сценки, які актори розігрували між актами духовних драм, щоб забавляти публіку. Чорт зображався у смішному вигляді, зображувалися національні танці: малороса з бабою, цигана з циганкою, єврея з євреєм.

В Малоросії ж з’явилися маленькі переносні театри-ящики, в яких сцени розігрувалися ляльками-маріонетками. Такі ящики-театри називались “вертепами”, тому що найчастіше в них розігрувалася сцена Різдва Христового. З такими вертепами ходили київські школярі-бурсаки під час Різдвяних свят: декламуючи вірші-вірші.

Так, разом з схоластичної літературою з’явилися на Русі духовні або шкільні драми, і виник театр.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: