Жанрова природа гоголівського твору складна і не проста для визначення. Сам письменник спробував вказати на своєрідність “Мертвих душ”, назвавши свою книгу поемою, однак він не дав розшифровки цього поняття, що змушує читачів і дослідників Гоголя – з моменту виходу книги і донині – шукати ключ до трактування її жанрового вигляду. Чи можна вважати “Мертві душі” романом? Говорячи про роман, зазвичай мають на увазі епічний твір великої художньої форми, в якому оповідь зосереджена на долі окремої особистості в її ставленні до навколишнього світу, на становленні, розвитку її характеру та самосвідомості. У тому випадку, якщо б розповідь про походження, виховання і спробах героя забезпечити собі “життя у всіх довольствах, з усіма достатками” з’явився би на початку оповідання, особи і події об’єдналися навколо героя, встали б у зв’язок з його долею, перетворивши “Мертві душі” в роман, роман шахрайського типу, де антигерой проходить через ряд успіхів і поразок. Але пригоди Чичикова для Гоголя – тільки шлях до вирішення іншої, головною для нього завдання. В чому вона полягала? Повернемося до того визначення, яке сам Гоголь дав “Мертвим душам”. Він назвав свій твір поемою, подібно до того як Пушкін вважав “Євгенія Онєгіна” “романом у віршах”. Твір Гоголя можна по праву назвати поемою. Це право йому надано поетичністю, музикальністю, виразністю мови, насиченого такими образними порівняннями і метафорами, які можна зустріти хіба що в поетичній мові. А головне – постійною присутністю автора, що робить “Мертві душі” твором ліро-епічним. Вся дійсність, зображена на ній, проходить крізь призму авторського свідомості. У ліричних відступах Гоголь ставить і вирішує літературні питання.
Своєрідна жанрова структура “Мертвих душ” дозволяє Гоголю зобразити картину вдач всій Росії, показуючи при цьому загальне, а не приватне, не історію життя однієї людини, а “різноманітну купу” російських характерів. Ліричний початок виводить ці спостереження на рівень філософських роздумів про долю Росії в родині людства.