Своєю сатирою Маяковський продовжує традиції Салтикова-Щедріна. Життя змінюється щодня, задаючи все нові і нові питання і не даючи на них відповідей. Чи можна зараз однозначно судити про творчість Маяковського? Важко розібратися у своєму часі, а що говорити про минуле… Виходить так, що у кожного часу своя правда.
Яке воно – час Маяковського? Дивовижне. Час трагедій, разъединивших батьків і дітей, часом фантастичних прогнозів, святий і наївної віри в людське братерство, мир у всьому світі: “Хоч раз би побачити, що ось, спокійний, живе людина…” Ми теж хочемо в це вірити. Ця віра зближує покоління.
Ми маємо право розглядати лише стрижневі питання творчості Маяковського, опускаючи ті прорахунки, помилки, які породив його час, про яких ми не можемо судити, так як це вже історія. В останньому своєму творі “У весь голос” Маяковський сказав: “Я сам розповім про час і про себе”. У Володимира Висоцького є такі слова: “Добро завжди залишається добром, в минулому, майбутньому і сьогоденні”.
Для людини в усі століття непорушні істини добра, справедливості, чесності були орієнтиром у житті і вірою в саме життя. Сенс творчості Маяковського можна визначити першими рядками поеми “150000000”: “Ідея одна у неї – сяяти в даний завтра”. Але яким чином? “… В дикому розгромі
Старе змив, новий разів гримить по світу міф”. Як зараз по-новому читаються ці рядки!
“Грім роздер узбереж вуха, і бризки здійнялися за тридев’ять земель, коли Іван, кроки обрушивши, пішов грозою всесвіт видавити”. Ось так і виходить, що, розповідаючи про себе, він розповів і про нас, правда, сенс ці слова через багато десятиліть придбали інший. Неможливо “рай” майбутнього звести на “трупі” минулого.
Цікаво зараз читати заключну главу цієї поеми “150000000” про “Жовтневу революції соту річницю”. Не вийшло світового урочистості з цього приводу.
Кажуть, що в історії все повторюється. Справді В це віриш, коли читаєш плакат Маяковського ЗРОСТАННЯ:
Тільки вугілля дасть хліб.
Тільки вугілля дасть одяг.
Тільки вугілля дасть тепло.
А вугілля видобуваємо все менше і менше.
Як вийти з цього положення?
Робіть пропозицію!
Не чи сьогоднішній день? Різниця лише в тому, що плакати тепер ніхто не читає, втім, як і самого Маяковського. Перемога революції вселила невиправданий оптимізм щодо подальших перемог. Але людство без проблем ніколи, мабуть, не залишиться. Безробіття, низький рівень життя, низька заробітна плата, погані житлові умови, бюрократичні перекручення в органах влади, хоча вже й не радянської, – ось питання, які вирішуються і по сей день, а вірніше, не вирішуються. Годі нам зараз додати до його фразі: “Погань поки що мало порідшала”. А ось мудре політичне пророцтво Маяковського-економіста: “На арену! З купцями битися йди! Треба рахунками бити вчитися. Нехай “всерйоз і надовго”, але там попереду може новий Жовтень статися”.
А “Прозасідалися”? А “Бюрократиада”? “Папір взад. Папір вперед. Второваним іншими сліду через замзава пропливла до преду”. Гротеск “Прозаседавшихся” допомагає передати абсурдність поведінки людей, що вбивають весь час і енергію на нескінченні порожні засідання, наприклад, на засідання з приводу “покупки склянки чорнила Губкооперативом”. Хіба мало в нашому житті аналогічних безглуздих засідань? Декрети, постанови, засідання, а “віз і нині там”.
Наш сьогоднішній “Хуліган” все той же: “Дивиться – кому б заїхати у вухо? Що башка не придумає дурна?! Бомба з неподобств і ухарств, дурості, пива і безкультур’я”. Слова Маяковського з “Панянки і хулігана” треба зробити сьогоднішнім гаслом: “Пора сокирою закону відсікти гнилі справи і мова!”
У “Вірші про Мясницькій, про бабу і про всеросійському масштабі” поет знову правий: “Що бабі грандіозний масштаб наш?! Бабі брудом обдало рило, і баба, піднімаючись з поверху на поверх, зверху “і мене, і влади крила”.
Кажуть, що кожен великий поет повинен переживати спершу невизнання, потім визнання, потім забуття і повернення до себе. Це про Маяковського. Маяковського часто називали поетом майбутнього часу. Зараз він зрозумілий, як ніколи. Його майбутнє настало.