Страшний час на сторінках “Донських оповідань”

Михайло Олександрович Шолохов прийшов у літературу з яскравими, самобутніми і суворими творами про громадянську війну. Революція зламала і перевернула старий світ, і з глибини суспільства до світла, творчості, творення нового вийшли мільйони відкинутих старим світом людей, які стверджували тепер своє право не тільки на існування, але й на світ, і на землю, і на свободу, і на працю. Цей новий споруджуваний світ виявився жорстоким до тих, хто позбувся багатства і привілеїв, і тому чіпляються за все, що було в минулому в їх руках: за власність, влада, душі людські.

На Дону, як і по всій Росії, нове схлестнулось зі старим в смертельній сутичці. Червоні, за поданням багатьох станичников, “вторглися в козачий споконвічний побут ворогами, життя дідову, звичайну, вивернули навиворіт, як порожній кишеню” (“Чужа кров”). Але вже пробивалися і затверджувалися, насаджувалися і зміцнювалися нові думки і почуття, нові відносини між людьми. З образою незнищенною, “як полин на вітрі”, живе старий Гаврило. Здається, все пропало: “…ламала скотина бази, гнилі крокви розкритого бурею катуха”, коли стало зрозуміло, що син не повернеться, згинув він разом з військом Денікіна, відступаючим до Новоросійська. Але людське серце здатне на багато чого, і поступово “прикипіли” до спасенного і выхоженному продразверстнику. Простий хлопець, робітник-більшовик залучає людей похилого віку в нове життя.

В оповіданні “Червоточина” показана діаметрально протилежна ситуація. З заможної родини йде молодший

Син Стьопка в ряди комсомольців. Мучиться хлопець, коли бачить жадібність і злість батька. Їхні шляхи дедалі більше розходяться. “Відкололася від нього сім’я!” І відчуває Стьопка, що “в серці немає вже колишньої кревної любові, ні жалості до цього нещадного драла-людині, яка зветься його батьком”. Гине ж Стьопка зі святою вірою в загальне щастя.

Нікого не обійшла ця жорстока боротьба. В неї втягнуті усі: старі, жінки, діти. Диву даєшся, як хтось міг уціліти в цій кривавій мішанині (“Нахаленок”). В оповіданні “Шибалково насіння” Шолохов показує, що життя йде вперед незалежно від катастроф. Її неможливо зупинити, вона мудрішою будь-яких людських теорій. Діти народжуються навіть в перервах між боями, життя торжествує над смертю. Вона вчить гуманізму найбільш завзятих вояків.

“- За ноги та об колесо! Що ти з ним страждаєш, Шибалок? – говорили, бувало, козаки.

А мені шкода постреленка до крайності. Думаю: “Нехай росте, бацьку в’язи згорнуть – син буде радянську владу обороняти. Всі пам’ять по Якову Шибалку буде, не бур’яном помру, потомство залишу…” Закінчується розповідь пророчою фразою: “Він у нас трошки з більшовиків, кусатися – кусається, нічого гріха таїти, а сльозу з нього не вышибешь. “

Згодом у своїх творах про Велику Вітчизняну війну Шолохов покаже стійкість і героїзм цих людей, народжених громадянською війною, вирослих у важкі роки соціалістичного будівництва. Саме це покоління відстояв і зберіг свободу і незалежність в смертельній сутичці з фашизмом. А витоки і сила цього героїзму там, в громадянській війні, так геніально показаної Шолоховим.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: