Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні займає письменство XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття “стиль бароко”. Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Довгий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували тільки мистецтво і літературу Західної Європи. Згодом почали говорити й про українське бароко. Втім, досить тривалий час це поняття прийнято було застосовувати лише у сферах пластичних мистецтв, тобто в архітектурі, скульптурі, живопису.
Згодом про бароко почали говорити як про загальноєвропейський літературний стиль. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське бароко мало і власні джерела, національні: по-перше, давньоруські літературні; по-друге, фольклорні елементи.
Власне, етимологія терміна “бароко” на сьогодні залишається невизначеною. Науці відомі, принаймні, три версії щодо його походження. Згідно з першою версією, термін “бароко” походить від португальського “регоіа baroceo”, що означає “перила неправильної форми”. Згідно з другою версією, термін “бароко” походить від латинського “baroceo”, що означає в схоластичній логіці силогізм, який відрізняється особливою складністю та дивовижністю.
Ці теорії відображають один одного (вишукана аристократичність протиставляється старому схоластичному підходу до світосприйняття). Згідно з третьою версією, термін “baroceo” – це трансформований французький жаргонізм художніх майстернях, який означав “пом’якшити контур”. Ця, остання версія, вказує на те, що бароко – це світ метафор, алегорій, образів і символів.
Термін бароко в літературознавчому словнику-довіднику з 1997 р. Трактується так: бароко (італ. baroceo – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст. якому належить важливе місце у поступі європейської культури.
Деякі дослідники вважають, що бароко не є універсальним ключем до… естетичної спадщини XVI-XVIII ст. та сучасне літературознавство не подає більш прийнятного терміну, який дозволяв би краще зрозуміти сутність стилю українського мистецтва того періоду.
Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. У різних країнах літературне бароко розвивалося в різні часи. На територіях православно-слов’янських країн літературне бароко стикалися з польською та західноєвропейською бароковими культурами. Вони проявлялися на різних рівнях цього напряму – “високому”, “середньому”та “нижньому”.
“Високе”, чи книжкове літературне бароко писалося в основному церковно – слов’янською або латинською мовами. Народна, розмовна мова є частиною “низького” бароко. Не можна вважати, що літературне бароко було недоступне народу. Зрештою, мова барокових творів може варіювати, залежно від твору або навіть окремої його частини. Так, у певних сценах шкільної драми, мова наближається до народної, зокрема в жартівливих піснях. Наближення до польської мови помічаємо у творах шляхетських кіл (наприклад, “гербовні вірші”). Наближення до російської мови відбувається в деяких пам’ятках XVIII ст. З іншого боку, кількість українців серед перекладачів (у XVII ст.) в урядах, на духовних посадах, а пізніше в університетах Росії була настільки значна, що елементи української мови прижилися у російської канцелярської, судової, шкільної, нарешті наукової термінології.
Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої формі, ніж до змісту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися протиріччя: земне і небесне, духовне і світське, античність і християнство.
Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, подорожі, напруга почуттів, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух.