Главам, присвяченим Ієшуа і Понтія Пілата в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” відводиться незначне місце в порівнянні з іншою книгою. Це всього чотири глави, але вони якраз є тією віссю, навколо якої обертається все інше оповідання.
Розповідь про Пілата і Ієшуа варто, якщо говорити про первинному сприйнятті, в стороні від інших глав. Але насправді весь роман, включаючи сюди і “давні” голови, – єдине гармонійне ціле.
Розповідь про зустріч Пілата з Ієшуа належить перу Майстра, який з’являється в книзі не з самого початку, а в той момент, коли читач уже склав думку про його творінні. Майстер створив героїв, і все ж вони живуть незалежно від нього. Спочатку читач взагалі не підозрює про зв’язки між Москвою тридцятих років і древнім Ершалаима.
Відразу у другій главі автор, як у крижану воду, “кидає” читача в події майже двотисячолітньої давності. Тільки що на Патріарших ставках мирно розмовляли два цілком пересічних людини і дивний професор з різними очима, і раптом “у білому плащі із кривавою підбивкою” з’являється прокуратор Іудеї Понтій Пілат. Це ім’я знайоме, звичайно, кожному. Не треба довго гадати, що це за людина. А ось ім’я Ієшуа – загадково, воно не на слуху у людей. Хоча асоціація з Христом виникає ще до того, як ми дізнаємося ім’я затриманого, якого привели на суд до Пилата. Булгаков навмисно уникає проводити явні паралелі Ієшуа з Христом, як то: факти біографії, батьки, вік. Однак прототип Ієшуа Га-Ноцрі не викликає сумніву.
Для прокуратора спочатку Га-Ноцрі – звичайний засуджений. Дивний арештант називає прокуратора “доброю людиною”. Ще ніхто не дозволяв собі такого! І Пилат з якоюсь насолодою говорить, що, навпаки, вважають його лютим чудовиськом. Це не лякає і не дивує арештанта, його, здається, нічим неможливо здивувати. Далі відбуваються ще більш незвичайні речі – укладений допомагає Пилата впоратися з нестерпним головним болем. Вірніше, не допомагає, але пророкує, що вона пройде, і та дійсно відбувається. З цього моменту пробуджується інтерес Пілата до незвичайного в’язня.
Ієшуа починає говорити. В його вуста автор вклав свої потаємні думки. Адже роман “Майстер і Маргарита” проголошує звичайні, але загублені багатьма людські цінності – справедливість, моральність, доброчесність. Ієшуа говорить прості речі: усі люди добрі, треба любити, довіряти їм. Говорить і про те, що людське життя непідвладна іншій людині.
Ієшуа вгадав, що прокуратор недовірливий, замкнутий у собі, самотня людина. Пилата краще за всіх відомо це. Бажаючи приховати своє здивування і розгубленість, прокуратор нагадує Га-Ноцрі, в чиїх руках його життя. Дивно, але це зовсім не лякає: “перерізати волосок” життя може тільки той, хто його “підвісив”. Пилат сміється над цим, але вірить сам у свій сміх? Хоча чисто по-людськи Ієшуа боїться болю, боїться майбутньої кари і просить відпустити його. І все ж перевага прокуратора перед ним ілюзорно, швидше, в’язень має владу над своїм суддею.
Бесіда з Га-Ноцрі перевертає всю душу Пілата. Від байдужості не залишилося й сліду, він відчуває правоту співрозмовника в їх суперечці і вже хоче врятувати його – адже це в силах прокуратора. Надія на порятунок залишається навіть після того, як в’язневі пред’являють звинувачення в образі кесаря. На жаль, укладений не хоче відмовлятися від своїх слів, а Пілат з боягузтва, з боязні зруйнувати кар’єру (яка не приносить йому радості), але найбільше страху перед імператором не може допомогти Ієшуа. Кара неминуча.
Але закінчений суперечка Пілата з Ієшуа? Закінчені чи муки прокуратора (адже він сам мучиться винесеним вироком)? Ієшуа помер, а Пілата всюди, завжди переслідують слова про те, що один з головних людських вад – боягузтво. Прокуратор знає, що це – правда, і слова були сказані для нього. Сказавши це, Ієшуа все ж простив Пілата перед смертю, але той сам себе не може пробачити.
Пилат бачить тільки один спосіб спокутувати свою провину – вбивство Іуди, зрадника. Він справді скоює вбивство, але і це не приносить полегшення. Ця спроба спокутувати злочин, вчинений з боягузтва, запізнилася. Головною помилки не виправити ніколи.
Пілат знає: Ієшуа був ні в чому і ніколи не винуватий, він був правий у всьому. З його вуст звучала істина. Прокуратори немає спокою ні вдень ні вночі. Дев’ятнадцять століть він чекає на вибачення. І він буде прощений одного разу “у ніч на неділю”, бо Бог прощає усіх. Знову підтверджується біблійна істина: “Каяттям – очистимося”.
Суперечка Ієшуа з Пілатом, за великим рахунком, не був протистоянням. Прокуратор вірив укладеним. Ієшуа знав істину, любив людей, його філософія була проста і нехитра. За це він прийняв свій хрест. А що ж прокуратор, який загруз у трупах, не знав жалю і пощади? Він повірив Ієшуа і теж був розп’ятий (тільки сам собою), і хрест його був ще важче. Пилат адже покараний не за те, що послав засудженого на страту, а за те, що зробив вчинок, що йде врозріз з його совістю. Обов’язок наказував зробити зовсім інше. Легкодуха вчинок був здійснений всупереч власній волі і бажань, з однієї тільки боягузтва.
Роман “Майстер і Маргарита”, безумовно, є сатирою, але сатирою зовсім особливого сорту – морально-філософської. Булгаков судить своїх героїв по рахунку людської моральності. Для нього незмінний закон справедливості, по якому зло неминуче підлягає відплати, а щире каяття – покаранню. В цьому істина.