Мені дуже подобається читати міфи і легенди різних країн і народів. Як по-різному і в той же час як схоже древні люди, що живуть у різних місцях, уявляли собі будову світу і людини, причини зміни пір року, зміна дня і ночі, виникнення вітру, вогню, води, повітря.
Дуже незвичайними та цікавими мені здаються міфи Стародавньої Індії. Багато тисяч років тому індійці зовсім по-іншому визначали причини виникнення багатьох стихійних природних явищ. Їх світ, як і в інших народів, був населений всемогутніми богами – творцями всього живого на землі, в тому числі і людини.
На думку стародавніх індійців, перших людей звали Яма і Ями. Тоді ще не було створено ночі, та над землею цілий день світило сонце. Так, загалом-то, і днів ніяких не було, бо їх нічим було розділити, обмежити. А значить, мова йде про часи, коли на землі не існувало самого Часу. Але це продовжувалося до тих пір, поки Яма не помер. Довго залишалася невтішній його сестра Ямі, “не було кінця її горю”, не допомагали ніякі вмовляння. І тоді, щоб притупилися горе і біль дівчини, боги вирішили створити ніч. Минула ніч, настав наступний день, і Ями втішилася, бо не дарма кажуть: “Ранок вечора мудріший”. А стародавні індійці вважали, що “низка ночі і дня приносить забуття горя”.
Я вважаю, що боги вчинили мудро, бо вдень людина працює і стомлюється, а вночі – відпочиває. Все в світі взаємопов’язане, і не погодитися з цим не можна.
