Що таке хлестаковщина в комедії «Ревізор» Гоголя — твір-міркування

Що таке хлестаковщина в комедії «Ревізор» Гоголя ми можемо зрозуміти, досліджуючи особистість персонажа, від імені якого походить саме поняття. Іван Олександрович Хлестаков – людина нехай і м’якосердий, люблячий попиячити і насолодитися товариством гарненьких жінок. Єдине, що він виніс за час роботи в канцелярії – приємні обіди у начальника і догідлива чистка його чобіт сторожем. У всякому суспільстві цей молодий франтік любить хизуватися і блищати, тому дійсність відмітається, як не дуже вигідна, а її місце заступає брехня. В «Ревізорі» хлестаковщина, тобто пусте проматывание життя з претенциозными мріяннями, пронизує усі сфери життя повітового містечка Н, безіменність якого свідчить про характер узагальнення: в провінційну реальність втиснуті вся широчінь і непривабливість російської існування початку ХІХ століття.

Звичайно ж, у визначення хлестаковщины входить не тільки порожнеча її носія, але і кілька боязкувата агресивність (звідси боязкі спроби Хлєстакова «розпікати», втім, без злоби не когось конкретно, а весь світ за неподобство уявного непорядку), і потоки страхітливого брехні. Це брехня настільки гротескно, що людина, подпавший під нього, та ще скутий страхом (як городничий не встигає схаменутися і приймає все за чисту монету. До того ж це брехня має неоднорідну природу і претендує на всеохопність, так як особистість Хлестакова хоче показати себе найкращим чином з усіх боків. Спочатку його брехню стосується лише канцелярії, де його ж чоботях, вичищених сторожем, промайнула дійсність. Але далі Хлестаков, все більш і більш надихаючись, всім своїм порожнім єством відчуваючи себе ревізором, знатним петербурзьким вельможею не може зупинитися. Його кричущий обман стосується сфери влади: тут йдуть розповіді про незамінності в департаменті, про наведення порядків у державному раді, про тридцять п’ять тисяч кур’єрів, про натовпі графів і князів в передній перед пробудженням «фельдмаршала».

З немислимими розмірами постає і багатство Хлестакова (сфера матеріального становища): у хід йде балачки про шикарному бельетажі, щоденних балах з європейськими посланниками, супі, привозимом з Парижа, і кавунах – по сімсот рублів штука. У Хлєстакова у голові немає жодної задерживающейся хоч трохи думки, всі вони течуть потоком, одна інший дурніші і абсурдніше. Неподобство виходить ще й через нальоту світськості, якоїсь столичної аури, яку гість намагається поширити навколо себе, в першу чергу, заради захвату дам. Заради їх же прихильності молода людина не може втриматися від брехні вже в рамках культури і мистецтва. На Ганну Андріївну і Марію Антонівну справляє колосальне враження, що Хлестаков написав і комедію Бомарше «Одруження Фігаро», і «Фрегат Надії» Бестужева-Марлинского, і енциклопедичний журнал «Московський телеграф». Ніякого розходження між цими речами герой не вбачає і «отримує» сорок тисяч рублів від Смирдина за редагування статей. Оригінал ж «брат Пушкін» з Хлєстаковим на короткій нозі.

Хлестаковщина в комедії Гоголя «Ревізор» має також тенденцію до розширення і впроваджується у свідомості навіть таких розумних і практичних людей, як городничий. Неможливість протистояти їй продиктована внутрішнім трепетом перед «персоною в чині», але не тільки цим. Свідомість, яка постійно вступає в угоду з совістю і вважає це в порядку речей, не може розпізнати очевидної абсурдності ситуації, бо з точки зору чесності – у стані абсурду знаходиться постійно. Причому природа цього абсурду аж ніяк не метафизична, вона рукотворна і може бути усунена, якби не вважалася нормою життя. Розумну «наклеп» на цю норму можуть зводити тільки «вольтер’янці».

Гоголь своєю комедією хотів не тільки зібрати воєдино все погане, але і показати, що таке явище, як хлестаковщина, перемагається тільки сміхом. Серйозне ставлення до неї може викликати відчай, суворий осуд – відштовхнути тих, кого вона торкнулася, і тільки сміхове начало здатне розв’язувати вузли і знаходити шляху до оновленої життя.

Тест по твору

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь