Що надає сатиричних творів Салтикова – Щедріна сучасне звучання

Михайло Салтиков-Щедрін – творець особливого літературного жанру – сатиричної казки. У невеликих історіях російський письменник викривав бюрократизм, самодержавство, лібералізм. У цій статті розглянуті такі твори Салтикова-Щедріна, як “Дикий поміщик”, “Орел-меценат”, “Премудрий піскар”, “Карась-ідеаліст”.

У казках цього письменника можна зустрінь та алегорію, і гротеск і гіперболу. Присутні риси, характерні езопівському оповідання. В спілкуванні між персонажами відображені відносини, що переважали в суспільстві XIX століття. Які сатиричні прийоми використовував письменник? Для того щоб відповісти на це питання, варто коротко розповісти про життя автора, так безжалісно обличавшего кісний світ поміщиків.

Салтиков-Щедрін поєднував літературну діяльність з державною службою. Народився майбутній письменник у Тверській губернії, але після закінчення ліцею поїхав в Петербург, де отримав посаду у Військовому міністерстві. Вже в перші роки роботи в столиці молодий чиновник почав нудитися бюрократизмом, брехнею, нудьгою, що панували в установах. З великим задоволенням Салтиков-Щедрін відвідував різні літературні вечори, на яких переважали антикріпосницькі настрої. Про своїх поглядах він сповістив петербуржців в повістях “Заплутана справа”, “Суперечність”. За що і був висланий у Вятку.

Життя в провінції дала можливість письменнику спостерігати у всіх подробицях чиновницький світ, життя поміщиків і пригноблених ними селян. Цей досвід став матеріалом для написаних пізніше творів, а також формування особливих сатиричних прийомів. Один із сучасників Михайла Салтикова-Щедріна, одного разу сказав про нього: “Він знає Росію, як ніхто інший”.

Його творчість досить різноманітне. Але чи не найбільшу популярність серед творів Салтикова-Щедріна мають саме казки. Можна виділити кілька особливих сатиричних прийомів, за допомогою яких письменник намагався донести до читачів відсталість і брехливість поміщицького світу. І насамперед це іносказання. В завуальованій формі автор розкриває глибокі політичні та соціальні проблеми, висловлює власну точку зору.

Інший прийом – використання фантастичних мотивів. Наприклад, в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував” вони служать засобом вираження невдоволення на адресу поміщиків. І нарешті, називаючи сатиричні прийоми Щедріна, не можна не згадати символізм. Адже герої казок нерідко вказують на одне із суспільних явищ XIX століття. Так, у головному персонажі твору “Коняга” відображена вся біль російського народу, пригнобленого століттями. Нижче наведено аналіз окремих творів Салтикова-Щедріна. Які сатиричні прийоми використані в них?

У цій казці погляди представників інтелігенції висловлює Салтиков-Щедрін. Сатиричні прийоми, які можна зустріти у творі “Карась-ідеаліст” – це символізм, використання народних приказок і прислів’їв. Кожен з героїв – збірний образ представників того чи іншого соціального класу.

У центрі сюжету казки – дискусія Карася і Йоржа. Перший, що вже зрозуміло з назви твору, тяжіє до ідеалістичного світогляду, віри в краще. Йорж ж – це, навпаки, скептик, иронизирующий над теоріями свого опонента. Є в розповіді і третій персонаж – Щука. Ця небезпечна риба символізує у творі Салтикова-Щедріна сильних світу цього. Щуки, як відомо, харчуються карасями. Останній, спонукуваний найкращими почуттями, відправляється до хищнице. В жорстокий закон природи (або століттями усталену ієрархію в суспільстві) Карась не вірить. Він сподівається напоумити Щуку розповідями про можливе рівність, загальне щастя, чесноти. А тому і гине. Щуці, як зазначає автор, слово “чеснота” не знайоме.

Сатиричні прийоми тут використані не тільки для того, щоб викрити жорсткість представників окремих верств суспільства. За допомогою них автор намагається донести безрезультатність моралістичних диспутів, які були поширені серед інтелігенції XIX століття.

Темою кріпацтва відведено чимало місця у творчості Салтикова-Щедріна. Йому було що сказати читачам на цей рахунок. Однак написання публіцистичної статті про відносини поміщиків до селян або видання художнього твору в жанрі реалізму на цю тему було чревато для письменника неприємними наслідками. А тому доводилося вдаватися до алегорій, легким гумористичним оповіданням. В “Діком поміщика” мова йде про типовий російською узурпаторе, не відрізняється освіченістю і життєвою мудрістю.

Він ненавидить “мужиків” і мріє вапна. При цьому поміщик дурний не розуміє, що без селян він загине. Адже робити він нічого не хоче і не вміє. Можна подумати, що прототипом героя казки є якийсь поміщик, якого, бути може, письменник бачив у реальному житті. Але немає. Мова йде не про якомусь певному погоди. А про соціальному шарі в цілому.

У повній мірі, без іносказань, цю тему Салтиков-Щедрін розкрив у “Панів Головлевых”. Герої роману – представники провінційного поміщицького роду – гинуть один за іншим. Причина їхньої загибелі – дурість, неуцтво, лінощі. Персонажа казки “Дикий поміщик” чекає та ж доля. Адже від селян він позбувся, чому спершу був радий, але от до життя без них виявився не готовий.

Герої цієї казки – орли і ворони. Перші символізують поміщиків. Другі – селян. Письменник знову вдається до прийому алегорії, з допомогою якого висміює пороки сильних світу цього. У казці присутній також Соловей, Сорока, Сова і Дятел. Кожна з птахів – алегорія на тип людей або соціальний клас. Персонажі в “Орлі-мецената” більш олюднені, ніж, наприклад, герої казки “Карась-ідеаліст”. Так, Дятел, має звичку міркувати, у завершенні пташиної історії не стає жертвою хижака, але потрапляє за ґрати.

Як і в творах, описаних вище, в цій казці автор піднімає питання, актуальні для того часу. І тут це стає зрозумілим вже з перших рядків. Але сатиричні прийоми Салтикова-Щедріна – використання художніх засобів для критичного зображення пороків не тільки суспільних, але і загальнолюдських. Розповідь у “Премудром пескарі” автор веде у типовому казковому стилі: “Жив-був…”. Героя свого автор характеризується таким чином: “освічений, помірно-ліберальний”.

Боягузтво і пасивність висміює в цій казці великий майстер сатири. Адже саме ці вади були властиві більшості представників інтелігенції у вісімдесяті роки XIX століття. Піскар не залишає жодного разу свого притулку. Він проживає довге життя, уникаючи зустрічей з небезпечними мешканцями водного світу. Але лише перед смертю розуміє, як багато втратив за свою довгу і нікчемне життя.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: