Думаю, кожен з нас, кому більше сімнадцяти років, як-небудь, та знайомий зі знаменитим твором Льюїса Керрола (він же Чарльз Доджсон): за “Алісі” робилися і киноэкранизации, і мультфільми, і наслідування, і вільні продовження, і ще багато всякої всячини. З яскравих прикладів речей “під Алісу”, що приходять в голову, згадується хороша комп’ютерна іграшка “American mcgee’s Alice” і роман Мітча Калліна Країна Припливів, за яким Террі Гілліам поставив відомий у вузьких колах фільм. А прямо в ці хвилини відомий режисер Тім Бертон знімає своє бачення історії маленької дівчинки, яка провалилася в кролячу нору.
Страшно навіть подумати, що у нього в підсумку вийде.
Але все це – лише наслідки; нащадки тієї істинної Аліси і її світу, які постають на сторінках двох книг-першоджерел. Сьогодні я хочу розповісти вам свої думки про другій книзі, “Аліса в Задзеркаллі”. Я читав книжку в перекладі А. А. Щербакова, і вона була названа “Задзеркалля: Про те, що побачила там Аліса”.
Є багато інших перекладів, не менш хороших, але – хто встиг, той і з’їв: для мене Шалтай-Болтай назавжди залишився Пустиком-Дутиком, а Труляля і Траляля – Двойнюшечкой і Двойняшечкой.
Взагалі, читаючи “Алісу”, трохи шкодуєш, що ти не англієць і ці милі персонажі тобі незнайомі. Покладемо, якщо шахові королеви ще знайомі всім, то герої споконвічно британських дитячих пісеньок і лічилок – як-то Гербанты (Лев і Єдиноріг), Пустик-Дутик та інші – і пов’язані з ними смішні ситуації залишаються для російського читача поза контекстом. Адже як все було б весело, якби на місці цих віршиків наші “Вийшов місяць із туману, вийняв ножик з кишені”…
Важко вказати, у чому конкретно полягає чарівність цієї казочки. Як істинний математик, Керролл вдосталь тішить нас логічними (або, навпаки, нелогическими) іграми, більшість з яких просто-напросто виносять мозок. Причому чим старше бідний читач, тим важче йому доводиться.
Коли я читав “Алісу” в ранньому дитинстві, то особливо не дивувався дивацтв Країни Чудес, приймаючи все з дитячою безпосередністю. Але нещодавно, коли я став знову перегортати книгу, мені доводилося час від часу відкладати її в сторону, щоб поринути у важкі думи і спробувати прийти в себе – це при тому, що у мене деяке математичну освіту і в ряді випадків мені все-таки вдавалося розгледіти сенс хитрих викрутасів автора.
Але, звичайно, “Аліса” написана зовсім не для того, щоб її аналізували. Це взагалі категорично протипоказано для книги такої фактури, бо заняття це може занести нас у такі нетрі, що Країна Чудес здасться нам милою прогулочкой по двору. “Алісу” треба просто читати і переварити в собі, неважливо яким способом: все одно книга не згине в глибинах нашого розуму, а буде час від часу випливати своїми самими несподіваними гранями в найнесподіваніші моменти, роблячи життя трохи простіше і по-дитячому світліше.
Змовкають в дитячій спір і гра, Алеет камін, перед ним – дітвора. Улюбленій казці увійти пора.
І діти знову в Країні Чудес, Чудовий дрімучий над ними ліс, Чудове сонце з чудових небес…