Назва твору дуже часто відображає або ж його суть, або дає читачеві хоч трохи зрозуміти, про що буде йти мова. Це не стосується текстів кінця XX і початку XXI століття, але зате це положення повною мірою можна застосувати до текстів епохи реалізму. Наприклад, в «Бідних людях» Ф. Достоєвського дійсно розповідається про бідних людей, а в «Дитинство. Отроцтво. Юність» Л. Толстого показано саме ці етапи життя людини. Те ж саме можна сказати і по відношенню до п’єс. Одна з драм Островського, про яку піде мова, була написана в 1859 році, під час гострих соціальних протиріч. Сенс назви п’єси «Гроза» не зводиться лише до характеристики природного явища.
Для того щоб найбільш точно відповісти на питання, чому Островський назвав драму «Гроза», потрібно детальніше розглянути цей образ.
Як відомо, сентименталисты ввели в літературу образ природи, передаючи за допомогою пейзажу почуття і емоції героїв. Грім і блискавка в п’єсі Островського виконують ті ж функції. Спочатку автор описує передгрозовий час. Це стосується не тільки погоди (деякі персонажі помічають, що незабаром може початися дощ), але і суспільної ситуації. Перед грозою зазвичай буває дуже душно – точно так само і в місті Калинове. Людям, яким не подобається брехня і лицемірство, неможливо дихати в такому середовищі. Розмови про гроші, пияцтво і засудження концентруються до такої міри, що катастрофа стає неминучою. Щоб таке положення справ змінилося, потрібен був поштовх, удар, каталізатор, яким і виступає в тексті п’єси грім з грозою.
Гроза є одним з основних дійових осіб в четвертій дії, а саме в сцені прогулянки по набережній. Кулигин звертає увагу на що збирається дощ, захоплюючись силою природи. Він думає про те, що громовідвід був би корисний всім жителям міста, але його ідеї не поділяє Дикої. В дії №4 неодноразово повторюються авторські ремарки про те, що чутний удар грому. Ці звуки стають аудіальним оформленням кульмінаційної сцени, збільшуючи смислове навантаження і посилюючи гостроту драми, трагедії. Саме гроза лякає Катерину, робить її нервової і слабкою. Дівчина, почувши гуркіт грому, зізнається в зраді своєму чоловікові і Кабанихе, а вже з наступним ударом блискавки падає без почуттів.
Як вже було зазначено раніше, смислів заголовка п’єси «Гроза» кілька. Є ще один аспект, який потрібно розглянути більш докладно. Гроза постає перед читачем не тільки як прояв стихії, а і як окремий персонаж. Гроза представляється роком, якою навис над усіма героями. Невипадково Тихон перед від’їздом каже, що над ним «грози не буде два тижні». Під словом «гроза» Кабанів увазі всю ту нездорову атмосферу, яка панує у їхній сім’ї. В основному це стосується моралей Марфи Гнатівна, адже цілих два тижні мати не буде лізти в життя сина.
Кулигин, наприклад, не боїться грози. Навпаки, він закликає мешканців отямитися від безпричинного занепокоєння: «вбиває не гроза!… вбиває благодать!». Мабуть, Кулигин єдиний персонаж, у якого немає внутрішнього відчуття грози. Немає передчуття наближення нещастя. Дикої вважає, ніби «гроза надсилається покарання». Купець думає, що люди повинні боятися грози, хоч і самого Дикого вона лякає. Катерина вважає грозу божою карою. Дівчина теж боїться її, але не так, як Дикої. Між поняттям «кара» і «покарання» є суттєва різниця: кара віддається лише за гріхи, а от покарати можна і просто так. Катерина вважає себе грішницею, тому що зрадила чоловіка. В її душі, так само, як і в природі, починається гроза. Сумніви накопичуються поступово, Катерина розривається між бажанням жити своїм життям і самостійно розпоряджатися своєю долею і залишитися в звичній обстановці, намагаючись забути про почуття до Бориса. Між цими протиріччями не може бути компромісу.
Ще одним із сенсів назви драми «Гроза» можна назвати сюжетотворний фактор. Гроза стає поштовхом до розв’язки конфлікту. Як внутрішнього протиріччя головної героїні, так і конфлікту між представниками «темного царства» і освіченими людьми XIX століття. Катерина злякалася слів божевільною Барині про красу, яка неодмінно веде у вир, але тільки пролунав після удару грому Катерина зізнається в зраді.
Відносини між Борисом і Катею також можна порівняти з грозою. У них багато рішучого, пристрасного, стихійного. Але, як і гроза, ці стосунки не тривали довго.
Отже, який закладений сенс заголовок п’єси «Гроза» Островського? Гроза постає як природне явище, обрамляючи твір аудіальної рамкою; як окремий образ; як символ року і покарання; як якесь узагальнене відображення тієї суспільної катастрофи, яка нависла над Росією XIX століття.
Наведені версії заголовка драми Островського покликані дати відповідь на популярний питання «чому грозу назвали грозою», ця інформація може допомогти учням 10 класів при розкритті відповідної теми у творі «Сенс назви п’єси «Гроза» Островського».
Тест по твору