Епіграф – цитата, обрана з якого-небудь джерела та розміщена на початку твору, зазвичай має велике значення для його розуміння і аналізу. Епіграф передає зміст, який автор вкладав у текст, нагадує нам про інших епохах і культурах, в яких вже відбувалося щось подібне. У 19 столітті в Росії епіграфи отримують особливе поширення, їх використання стало модним, тому що могло підкреслити начитаність автора. Найбільш відомі епіграфи Пушкіна і Лермонтова, наприклад, епіграф «Мцирі».
Спочатку епіграфом для своєї поеми Лермонтов вибирає французький вислів «Батьківщина буває тільки одна» – воно зустрічається у чернетках «Мцирі». Це вислів підкреслювало любов Мцирі до його батьківщині, пояснювало прагнення в що б те не стало повернутися додому. Але пізніше поет вирішує, що зміст поеми не зводимо до однієї теми любові до батьківщини. Він закреслює французьке пропозицію і змінює епіграф, розширюючи тим самим проблематику поеми. В неї вносяться нові теми, і вона по праву може називатися філософської.
Остаточний епіграф до поеми Лермонтова «Мцирі» взято з Біблії, з 14-ї глави 1-ї Книги Царств. Це слова:
«Куштуючи, вкусих мало меду, і се аз умираю».
Вибір саме Біблії не випадковий – для сучасників Лермонтова ця книга була однією з найбільш значущих. В той час з текстом Біблії були знайомі все, її вчили в школі на уроках Закону Божого. Тому зрозуміти сенс епіграфа міг кожен.
У чому ж сенс епіграфа «Мцирі»? Слова «Куштуючи, вкусих мало меду, і се аз умираю» у Книзі Царств вимовляє син біблійного царя Саула, Йонатан. Його словами передує наступна історія. Одного разу, під час битви з ворогами військо Саула вибився з сил і потребувала їжі і відпочинку. Але Саул, засліплений люттю битви, заклял своїх підданих. Він велів нікому не їсти хліба, аж поки я не помщуся ворогам моїм». Ніхто з підданих Саула не ризикнув послухатися царя. Йонатан же не знав про заклятии свого батька, тому він вмочив у мед палицю, що була у нього в руках, і з’їв трохи меду.
Бог розповів Саулу про порушеному його сином заборону. Тоді Саул прийшов до Ионофану і запитав його: «Розкажи мені, що ти зробив?». Йонатан розповів батькові про свій вчинок і обурився несправедливістю заборони: «Збентежив мій батько землю: дивіться, у мене просвітлішали очі, коли я скуштував трохи цього меду». За це Саул засудив його до смерті: «… ти, Йонатан, мусить сьогодні померти!». Чекаючи смерті, Іонофан і вимовляє відомі слова, що стали епіграфом до поеми «Мцирі»: «Смакуючи, вкусих мало меду, і се аз умираю». У них звучить не смирення, а печаль. Жаль не про порушеному заборону, а про непрожитого життя, яка скоро обірветься з безглуздого рішення Саула. Страти все ж не відбулося: народ заступився за Іонафана і скасував несправедливе рішення царя.
З біблійного оповідання ясно видно, що симпатія оповідача тут повністю на боці сина Саула. Юнак, який зумів показати всю дурість заборони царя і не устрашившийся при цьому смерті, в результаті заслуговує на народну любов. Мед розглядається в широкому сенсі як земні блага і вольності, яких людей намагаються позбавити. Тут починає звучати тема бунту, бунту проти влади і навіть проти бога – через свободу людини. Чому людина, гідний щастя і вільного життя, має гинути? – ось основний сенс епіграфа.
Цікаво, що Йонатан неодноразово згадується в Писанні як «негідний син і непокірний». Його протест проти батька носив постійний характер. Йонатан зводить дружбу з іншим біблійним персонажем, Давидом, неугодним Саулу. І заради нього він готовий віддати і життя, і свій престол. Іонафана називають сміливим юнаком – це і дійсно так, адже він був відважним полководцем, а у суперечці з батьком не раз ризикував життям. Зрештою він, ще молодим, гине на полі бою.
Як бачимо, Іонофан може розглядатися як герой-бунтівник цілком в дусі романтичних традицій. Вибір саме такого персонажа глибоко символічний, адже, по-перше, у протесті Іонафана проти царя Саула легко прочитується протест і проти бездумного самодержавства в цілому. А по-друге, Іонофан є прикладом істинно вільної людини. За кілька крапель меду він готовий покласти свою голову – «за кілька мінут між крутих і темних скель» своєї батьківщини готовий віддати душу Мцирі. Їх рішучість однаково висока і заслуговує захоплення.
Через епіграф в «Мцирі» вводиться образ «медової стежки», як стежки забороненою, але бажаною. Ця стежка є для людини найважливішою (недарма у Іонафана, вкусившего меду, «просвітлішали очі»). Але в той же час, якщо за героєм немає сили, здатної захистити його (як народу за Ионофаном), то ця стежка неминуче приведе його до загибелі. Цей образ може бути названий лейтмотивным, оскільки вона з’являється і в більш ранніх творах Лермонтова. Наприклад, в його ліриці («Бульвар»), а також у поемі «Боярин Орша». В ній про медової стежці згадують судять ченця.
Паралель між Ионофаном і Мцирі проводиться легко, але Мцирі – герой ще більш трагічний. Все романтичне доведено в ньому Лермонтовим до межі: таким чином поет переосмислює й поглиблює суть використаного їм епіграфа. Мцирі, на відміну від біблійного персонажа, здогадується, куди приведе ця стежка. «Куштуючи, вкусих мало меду, і се аз умираю» – рання смерть чекає і Мцирі, і Іонафана. І все ж саме їхній спосіб будуть викликати захоплення у прийдешніх поколінь, тому що «мед», обраний ними, це шлях солодкої свободи, без якої життя позбавлене сенсу.
Тест по твору