У поемі “Мертві душі” Гоголь зумів зобразити Русь у всій її величі, але в той же час з усіма її вадами. Створюючи твір, письменник прагнув осягнути характер російського народу, з яким пов’язував надії на краще майбутнє Росії. У поемі багато дійових осіб – різноманітні типи російських поміщиків, праздно живуть у своїх дворянських садибах, губернські чиновники, хабарники та крадії, які зосередили в своїх руках державну владу. Слідуючи за Чичиковим в його подорожі від однієї поміщицької садиби до іншої, читачеві відкриваються безрадісні картини життя кріпосного селянства.
Поміщики відносяться до селян, як до своїх рабів, розпоряджаються ними, як речами. Дворовий хлопчик Плюшкіна, тринадцятирічний Прошка, вічно голодний, який тільки й чує від пана: “дурний як колода”, “дурень”, “злодій”, “рожа”, “ось я тебе березовим віником для смаку-то”. “Мабуть, я тобі дам дівчисько, – каже Коробочка Чичикову, – вона у мене знає дорогу, тільки ти дивись! Не завези її, у мене вже одну завезли купці”. Власники кріпаків душ бачили в селянах тільки робоча худоба, пригнічували його живу душу, позбавляли можливості розвитку. Протягом багатьох століть кріпацтва в російській народі формувалися такі риси, як пияцтво, нікчемність і темрява. Про це говорять образи безглуздих дядька Митяя і дядька Миняя, які ніяк не можуть розвести коней, які заплуталися в постромках, образ дворової дівчинки Палажки, яка не знає, де право, а де ліво, розмова двох мужиків, думають про те, чи доїде колесо до Москви або до Казані. Про це ж свідчить образ кучера Селифана, який сп’яну вимовляє довгі промови, адресовані коням. Але автор не звинувачує селян, а м’яко іронізує і добродушно сміється над ними.
Гоголь не ідеалізує селян, а змушує читача задуматися про силу народу і його темряві. Такі персонажі викликають одночасно і сміх, і смуток. Це слуги Чичикова, дівчинка Коробочки, мужики, що зустрічаються по дорозі, а також куплені Чичиковим “мертві душі”, оживаючі в його уяві. Сміх автора викликає “благородне спонукання до освіти” слуги Чичикова Петрушки, якого приваблює не зміст книг, а сам процес читання. За словами Гоголя, йому було все одно, що читати: пригоди закоханого героя, буквар, молитовник або хімію.
Коли Чичиков розмірковує над списком куплених ним селян, перед нами розкривається картина життя і непосильної праці народу, його терпіння і мужності. Переписуючи придбані “мертві душі”, Чичиков малює в своїй уяві їхнє земне життя: “Батечки мої, скільки вас тут напхане! що ви, серцеві мої, поделывали на своєму віку?” Ці померлі або пригнічені кріпосницьким гнітом селяни працьовиті і талановиті. Слава чудового каретника Міхєєва жива в пам’яті людей і після його смерті. Навіть Собакевич з мимовільним повагою говорить про те, що той славний майстер “повинен тільки на государя і працювати”. Кирпичник Милушкин “міг поставити піч у якому завгодно будинку”, Максим Телятников шив прекрасні чоботи. Кмітливість і спритність підкреслюється в образі Веремія Сорокоплехина, який “у Москві торгував, одного оброку приносив по п’ятсот рублів”.
З любов’ю і захопленням говорить автор про працелюбну російською народі, про талановитих майстрів-умільців, про “найспритнішим ярославського мужика”, що зібрав російську трійку, про “бойком народі”, “бойком російській думці”, і з болем у серці розповідає про їхні долі. Швець Максим Телятников, який хотів обзавестися своїм будиночком так лавчонкой, спивається. Безглузда і безглузда смерть Григорія Доезжай-не-доїдеш, який від туги заворотил у шинок, а потім прямо в ополонку. Незабутній образ Абакума Фырова, який полюбив вільне життя, пристав до бурлакам. Гірка і принизлива доля втікачів-кріпаків Плюшкіна, які приречені все життя проводити в бігах. “Ех, російський народ! Не любить вмирати своєю смертю!” – міркує Чичиков. Але куплені їм “мертві душі” постають перед читачем більш живими, ніж поміщики і чиновники, які живуть в умовах, омертвляющих людську душу, в світі вульгарності і несправедливості. На тлі мертводушия поміщиків і чиновників особливо яскраво виділяється меткий і жвавий російський розум, народна завзятість, широкий розмах душі. Саме ці якості, на думку Гоголя, є основою національного російського характеру.
Гоголь бачить могутню силу народу, придавленную, але не вбиту кріпосним правом. Вона виявляється в його здатності не впасти духом при будь-яких обставинах, в гуляння з піснями та хороводами, в яких на всю широчінь проявляється народна завзятість, розмах російської душі. Вона проявляється і в талановитості Міхеєва, Степана Пробки, Милушкина, працьовитості та енергії російської людини. “Російська людина здатна до всього і звикає до всякого клімату. Пішли його хоч на Камчатку, та дай тільки теплі рукавиці, він лясне руками, сокиру в руки, і пішов рубати собі нову хату”, – кажуть чиновники, обговорюючи переселення селян Чичикова в Херсонську губернію.
Зображуючи картини народного життя, Гоголь дає читачам відчути, що придушений і унижаемый російський народ пригнічений, але не зломлений. Протест селянства проти гнобителів виражається і в бунт селян сільця Вшивая – пиха і сільця Боровки, які знесли з лиця землі земську поліцію в особі засідателя Дробяжкина, і у влучному російською слові. Коли Чичиков розпитував зустрівся мужика про Плюшкине, той нагородив цього пана дивовижно точним словом “латаній”. “Виражається сильно російський народ!” – вигукує Гоголь, кажучи про те, що немає слова в інших мовах, “що було б так замашисто, жваво, так виривалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово”.
Бачачи важку, повну злиднів і поневірянь життя селян, Гоголь не міг не помітити наростаючого обурення народу і розумів, що його терпіння не безмежне. Письменник гаряче вірив у те, що життя народу повинна змінитися, вважав, що працьовитий і талановитий народ заслуговує кращої долі. Він сподівався на те, що майбутнє Росії не за поміщиками і “лицарями копійки”, а за великим російським народом, що зберігає в собі небувалі можливості, і саме тому висміював сучасну йому Росію “мертвих душ”. Не випадково поема закінчується символічним образом птаха-трійки. У ній міститься підсумок багаторічних роздумів Гоголя про долю Росії, про сьогодення і майбутнє її народу. Адже саме народ протистоїть світу чиновників, поміщиків, ділків, як жива душа – мертва.