Сюжет комедії “Ревізор”, так само як і сюжет безсмертної поеми “Мертві душі”, був подарований Гоголю А. С. Пушкіна. Гоголь давно мріяв написати комедію про Росію, висміяти недоліки бюрократичної системи, які так добре відомі кожному російській людині. Робота над комедією так захопила і захопила письменника, що в листі Погодину він написав: “Я збожеволів на комедії”.
В “Ревізорі” Гоголь вміло поєднує “правду” і “злість”, тобто реалізм і сміливу, нещадну критику дійсності. За допомогою сміху, нещадної сатири Гоголь викриває такі вади російської дійсності, як чиношанування, корупцію, сваволю влади, невігластво і погане виховання. В “Театральному роз’їзді” Гоголь писав, що в сучасній драмі дією рухає не любов, а грошовий капітал і “електрики чин”. “Електрики чин” і породив трагікомічну ситуацію загального страху перед лжеревизором.
У комедії “Ревізор” представлена ціла “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”, блаженно існуючих в повітовому місті N.
При описі світу хабарників і казнокрадів Гоголь використовував ряд художніх прийомів, які посилюють характеристики персонажів.
Відкривши першу сторінку комедії і дізнавшись, що, наприклад, прізвище приватного пристава – Уховертов, а повітового лікаря – Гібнер,
Ми отримуємо, загалом-то, вже досить повне уявлення про цих персонажів і про ставлення автора до них. Крім того, Гоголь дав критичні характеристики кожного з головних дійових осіб. Ці характеристики допомагають краще зрозуміти суть кожного персонажа.
Городничий: “Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно”, Ганна Андріївна: “Вихована наполовину на романах і альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі і дівочої”, Хлестаков: “Без царя в голові. Говорить і діє без усякого міркування”. Осип: “Слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літніх років”, Ляпкін-Тяпкін: “Людина, що прочитала п’ять або шість книг і тому кілька вольнодумен”, Поштмейстер: “Простодушний до наївності людина”.
Яскраві портретні характеристики даються також і в листах Хлестакова в Петербург своєму приятелеві. Так, говорячи про Суниці, Хлестаков називає піклувальника богоугодних закладів “досконалої свинею в ярмулці”. Основним літературним прийомом, яким користується Н. В. Гоголь при комічному зображенні чиновника, є гіпербола. В якості прикладу застосування цього прийому автором можна назвати і Християна Івановича Гибнера, який не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими з причини повного незнання російської мови, і Аммоса Федоровича з поштмейстером, вирішили, що приїзд ревізора віщує майбутню війну. Гиперболична спочатку й сама фабула комедії, але в міру розвитку дії, починаючи зі сцени розповіді Хлестакова про його петербурзької життя, гіпербола змінюється гротеском. Засліплені страхом за своє майбутнє чиновники і хапаються за Хлестакова як за соломинку міське купецтво і обивателі не в змозі оцінити всю абсурдність того, що відбувається, і недоладності нагромаджуються одна на іншу: тут і унтер-офицерша, яка “сама себе висікла”, і Бобчинський, просить довести до відома його імператорської величності, що “в такому-то місті живе Петро Іванович Бобчинський”, і т. п. Кульмінація і наступна відразу за нею розв’язка наступають різко, жорстоко. Лист Хлестакова дає таке просте і навіть банальне пояснення, що в цей момент воно здається Городничого, наприклад, набагато більше неправдоподібним, ніж всі хлестаковские фантазії. Слід сказати пару слів про образ Городничого. По всій видимості, йому доведеться розплатитися за гріхи свого кола в цілому. Зрозуміло, він і сам не ангел, але удар настільки сильний, що у Городничого настає щось на зразок прозріння: “Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила замість облич, а більш нічого…” Далі Гоголь застосовує прийом, що став таким популярним у наш час: Городничий, ламаючи принцип так званої “четвертої стіни”, звертається до залу: “Чому смієтеся? Над собою смієтеся”. Цією реплікою Гоголь показує, що дія комедії насправді виходить далеко за межі сцени театру, переноситься з повітового міста на неосяжні простори. Адже недарма деякі літературознавці бачили в цій комедії алегорію на життя всієї країни. Є навіть легенда про те, що Микола I, подивившись п’єсу, вимовив: “Усім дісталося, а більше всіх мені!”
Німа сцена: як громом уражені стоять мешканці провінційного містечка, які загрузли у хабарах, пияцтво, плітки. Але ось йде очищаюча гроза, яка змиє бруд, покарає порок і нагородить чеснота. У цій сцені Гоголь відбив свою віру в справедливість вищої влади, критикуючи тим самим, за висловом Некрасова, “маленьких злодюжок для задоволення великих”. Треба сказати, що пафос німої сцени не в’яжеться з загальним духом цієї геніальної комедії. Після постановки комедія викликала шквал критики, так як в ній Гоголь зламав всі канони драматургії. Але головне невдоволення критики було звернено на відсутність позитивного героя в комедії. У відповідь на це Гоголь напише в “Театральному роз’їзді”: “… Мені шкода, що ніхто не помітив чесної особи, колишнього в моїй п’єсі. Це чесне, благородне обличчя був сміх”.