Саме чарівне почуття кохання

Це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Любов змінює людину, що в його душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; любов дарує людині радість, гармонію – саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Існує така любов? Кожна людина зустріне її на своєму шляху?

На мою думку, кохання, в тому випадку, коли вона дійсно справжня, – це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людини, якими б не були обставини. Йому байдужі відстані, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке відчуття зі щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в’язницею, божевіллям. Леся Українка писала : “Ні, це ти забула, що має бути любов справжня! Кохання – як вода, – плавка і швидка; рве, грає, затягає й топить” (“Лісова пісня”). Тому людина часто обминає свою справжню любов і знаходить буденність, у якій проживає тихо і спокійно своє життя без великого щастя, але і без великого горя.

Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них любов – лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така “штучна” любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть відразу переходить у ненависть. Так як люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, які неминуче ведуть до руйнування хисткого сімейного союзу.

Трапляється і те, що людина заради надбання матеріальних цінностей; нехтує своєю справжньою любов’ю. Шлюб за розрахунком в сучасному житті – річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки – щира любов стає неможливою із-за соціальної нерівності або через інші життєві обставини, які його не стосуються.

Тема кохання завжди була провідною в літературі, в тому числі в українській. Так, наприклад, у драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” перед Лукашем постає проблема вибору між справжньою любов’ю і її неповноцінною замінником, поезією і прозою буття, а саме, між вправною господинею, моторною дівчиною, доброї працівницею Килиной і загадковою, казкової мавкою. Лукашу складно прийняти рішення, так як він полюбив вперше, це почуття йому не знайоме, і він не в змозі усвідомити: “Я не любив нікого ще зроду. Я того й не знав, що любов така солодка!” Проте згодом, під тиском матері, Лукаш схиляється до шлюбу з Килиной, віддаючи своє серце, за що він і буде покараний. У третій дії драми-феєрії Лукаш свариться з дружиною,

І усвідомлює все те, чого не розумів раніше: “Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш… Тепер я мудрий”. Мавка ж постає перед нами зразком ідеальної справжньої любові. Для неї не має значення ні її походження, ні сварлива мати Лукаша, ні весільні церемонії. Головне для неї – її безсмертна любов: Я жива! Я вічно буду жити! Я в серці маю те, що не вмирає!” Вона йде з коханим до кінця, і навіть після фізичної смерті її почуття живуть.

У поемі Т. Г. Шевченка “Катерина” розглядається трохи інша проблема: нерозділене кохання, яка призводить до самогубства. В даному випадку ми бачимо і сторони дівчата щирі почуття, а хлопець ставиться до неї легковажно – він лише розважається: “Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине”. Зрозуміло, що це неминуче призведе до трагедії: Іван іде в похід і не повертається до Катерини (“…повернулися Іншими шляхами”), а при зустрічі з нею прикидається, що не впізнає її і навіть зрікається свого сина. Катерині, яка втратила останню надію, серце якої розбито, нічого не залишається, як покинути дитину на дорозі, а самій – втопитися. Винуватим Шевченко вважає не тільки зрадника-москаля, а й людей, які так жорстоко поставилися до самотньою і нещасною жінці (“Кого бог покарав на світі, того й вони карають”). Навіть батьки Катерини під тиском громадської думки змушені відректися від власної доньки.

У п’єсах Старицького М. (“Украдене щастя”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”) любовні відносини поставлені в залежність від соціальних обставин, справжня любов стає заручником соціальної нерівності.

Глибоко і різноманітно нюанси і розбіжності любовні почуття втілені у віршах українських поетів. Так, у Франка любов виникає недосяжною мрією, оманливою і таємничою:

Чого являєшся мені у сні?

Чого ти до мене звертаєшся

Чудові очі ті ясні

Немов криниці дно студене?

(“Чого являєшся мені у сні?”)

І О. Олесь у поезії “Чари ночі” зображує любов як вічне рушійну силу і життя, п’янку, привабливу і водночас трагічну, як нескінченне чарівне море, хвилі якого здатні поглинути людину, і підняти до найвищого щастя. Любов – романтичне і загадкове почуття: “Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов”, – пише П. Тичина у вірші “Десь на дні мого серця”. Для Симоненко любов несподівана, небажана, її силі людина часто не може протистояти:

Вона прийшла, непрохана й неждана

І так чарівно кликала й манила… Ну як мені за нею не піти?

У вірші “Ну скажи – хіба не фантастично” поет проголосив вічність любові:

Ти і я – це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Буду Я приходити до Тебе…

Отже справжня любов – це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням в житті Людини, робить його щасливим або нещасним. Чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні і безглузді вчинки заради кохання і страждати від цього. Це і робить їх людьми.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь