“Роздуми про образі Анни Кареніної”

Роман “Анна Кареніна” створювався в період 1873-1877 років. З плином часу задум зазнавав великі зміни. Змінювався план роману, розширювалися й ускладнювалися його сюжет і композицію, змінювалися герої і самі імена. Анна Кареніна, якою її знають мільйони читачів, мало схожа на її попередницю з первинних редакцій. Від редакції до редакції Товстої духовно збагачував свою героїню і морально підіймав її, робив її усе більш привабливою. Образи ж її чоловіка і Вронського (у перших варіантах він носив інше прізвище) змінювалися в зворотному напрямку, тобто духовний і моральний рівень їх знижувався.

Але при всіх змінах, внесених Товстим в образ Анни Кареніної, і в остаточному тексті Анна Кареніна залишається, по термінології Толстого, одночасно і “втратила себе”, і “невинуватою” жінкою. Вона відступила від своїх священних обов’язків матері і дружини, але у неї іншого виходу не було. Поведінку своєї героїні Толстой виправдовує, але в той же час трагічна доля її виявляється неминучою.

В образі Анни Кареніної розвиваються і поглиблюються поетичні мотиви “Війни і миру”, зокрема позначилися в образі Наташі Ростової; з іншого боку, в ньому часом вже пробиваються суворі нотки майбутньої “Крейцеровою сонати”.

Зіставляючи “Війну і мир” з “Анною Кареніної”, Толстой зауважив, що в першому романі він “любив думку народну, а в другому – сімейну”. У “Війні і світі” безпосереднім і одним з головних предметів оповіді була саме діяльність самого народу, самовіддано захищав рідну землю, в “Анні Кареніній”-переважно сімейні стосунки героїв, взяті, однак, як похідні від загальних соціально-історичних умов. Внаслідок цього тема народу в “Анні Кареніній” отримала своєрідну форму вираження: вона дана головним чином через духовні і моральні пошуки героїв.

Світ добра і краси в “Анні Кареніній” набагато більш тісно переплітається зі світом зла, ніж в “Війні і світі”. Ганна з’являється в романі “шукає і дає щастя”. Але на її шляху до щастя встають активні сили зла, під впливом яких у кінцевому рахунку вона і гине. Доля Ганни тому сповнена глибокого драматизму. Напруженим драматизмом проникнуть і весь роман. Почуття матері і люблячої жінки, які відчувають Анни, Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття-два великі почуття залишаються для неї несоединенными. З Вронським у неї пов’язано уявлення про себе як про люблячої жінки, з Кареніним – як про бездоганну матері їх сина, як про колись вірній дружині. Ганна хоче одночасно бути і тією і іншою. В напівпритомному стані вона говорить, звертаючись до Кареніну: “Я все та ж… Але в мені є інша, я її боюся вона полюбила того, і я хотіла зненавидіти тебе і не могла забути про ту, яка була колись. Та не я. Тепер я справжня, я вся” . “Вся”, тобто та, яка була раніше, до зустрічі з Вронським, і та, якою вона стала потім. Але Ганні ще не судилося померти. Вона не встигла ще випробувати всіх страждань, що випали на її частку, не встигла вона також випробувати і всіх доріг до щастя, до якого так рвалася її життєлюбна натура. Знову стати вірною дружиною Кареніна вона не могла. Навіть на порозі смерті вона розуміла, що це було неможливо. Положення “брехні і обману” вона також не здатна була більш переносити.

Стежачи за долею Анни, ми з гіркотою помічаємо, як руйнуються одна за одною її мрії. Звалилася її мрія поїхати з Вронським за кордон і там забути про все: не знайшла свого щастя Анна і за кордоном. Дійсність, від якої вона хотіла піти, наздогнала її і там. Вронський нудьгував від неробства і обтяжувався, а це не могло не обтяжувати Анну. Але найголовніше на батьківщині залишився син, в розлуці з яким вона ніяк не могла бути щасливою. У Росії її чекали муки ще більш тяжкі, ніж ті, які вона переживала раніше. Той час, коли вона могла мріяти про майбутнє і тим самим в якійсь мірі примирити себе з вартісним, минуло. Дійсність тепер поставала перед нею у всій своїй страшному вигляді.

У міру розвитку конфлікту відкривається сенс всього того, що сталося. Так, Ганна, дізнаючись петербурзьку аристократію, підрозділяє її на три кола: перше коло-це товариші по службі Кареніна, до яких вона спочатку мала майже побожне повагу. Познайомившись ближче з цим колом, вона втратила до неї всякий інтерес. Їй стало відомо, “хто за кого і як і чому тримається і хто і з ким і в чому розходиться”. Другий круг був той, за допомогою якого Каренін зробив свою кар’єру. В центрі цього кола стояла Лідія Іванівна. Перший час Ганна дорожила цим колом, мала навіть друзів у ньому. Незабаром, однак, він став нестерпний для неї. “Це був гурток старих, негарних, доброчесних і побожних жінок і розумних, вчених, честолюбних чоловіків”. Анна зрозуміла, що всі вони лицемірять, прикидаються, що доброчесні, а насправді злі і розважливі. Ганна порвала з цим колом після свого знайомства з Вронським. Зустрічаючись з ним, вона виявилася втягнутою у третє коло, центром якого була Бетою Тверська. Княгиня Бетою зовні протистоїть Лідії Іванівні з її побожністю. Бетою не приховує свого вільного поведінки, але збирається в старості стати такою ж, як Лідія Іванівна. Поведінка княгині Бетою Тверській і графині Лідії Іванівни це дві сторони однієї і тієї ж медалі. Визнання Бетою, що вона в старості стане схожою на Лідію Іванівну, кидає яскраве світло на спосіб життя і її самої, і Лідії Іванівни; їм обом необхідна маска лицемірства. Лицемірно було все суспільство, з яким стикалася Ганна. З кожним поворотом своєї страдницької долі вона все більше переконувалася в цьому. Вона шукала чесної, безкомпромісної щастя. Навколо ж себе бачила брехня, лицемірство, святенництво, явний і прихований розпуста. І не Ганна судить цих людей, а ці люди судять Анну. Ось у чому жах її становища.

Втративши для себе сина, Ганна залишилася тільки з Вронським. Отже, прихильність її до життя наполовину зменшилась, так як син і Вронський були для неї однаково дорогі. Тут розгадка того, чому вона тепер стала так дорожити любов’ю Вронського. Для неї це було саме життя.

Але Вронський з егоїстичною природою не міг зрозуміти Анну. Ганна була з ним і тому мало цікавила його. Між Ганною і Вронським тепер все частіше і частіше виникали непорозуміння. Причому формально Вронський, як і Каренін, був прав, а Ганна не права. Проте суть справи полягала в тому, що вчинками Кареніна, а потім і Вронського керувало “розсудливість”, як розуміли його люди їх кола; вчинками ж Ганни керувало її велике людське почуття, яке ніяк не могло узгоджуватися з “розсудливістю”. У свій час Каренін був наляканий тим, що в “світі” вже помітили відносини його дружини з Вронським і що це загрожує скандалом. Так “нерозсудливо” вела себе Анна! Тепер громадського скандалу боїться Вронський і причину цього скандалу бачить все в тому ж “неблагоразумии” Ганни.

В образі Доллі Товстої поетизує материнське почуття. Її життя – подвиг в ім’я дітей, і в цьому сенсі своєрідний докір Ганні. Перед нами новий приклад широти і глибини висвітлення і розкриття Товстим долі своєї героїні. За кілька хвилин до смерті Ганна думає: “Все неправда, все ложь, все обман, все зло. “Тому їй і хочеться “загасити свічку”, тобто померти. “Чому ж не згасити свічу, коли дивитися більше не на що, коли гидко дивитися на все це?”

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь