Некрасова часто називають народним поетом, і це дійсно так. Він як ніхто часто звертався до теми російського народу.
Некрасов жив ще при кріпосному праві і на власні очі міг спостерігати картини життя поневолених, не смеющих підняти голови людей. Переважна більшість віршів Некрасова (особливо відомих) присвячено російському мужику. Адже куди не кинеш погляд – скрізь страждання. Їдеш по залізниці – за вікном незримо встають тисячі безіменних людей, які поклали свої життя на її будівництво. Стоїш у парадного під’їзду – бачиш нещасних, обідраних, зневірених, що чекають відповіді на свої прохання (а чекали часто лише того, що їх виштовхували в шию). Милуєшся чи красотами Волги – за неї бурлаки зі стогоном тягнуть баржу.
Ні в місті, ні в селі не простого мужика, який був би дійсно щасливий. Хоча щастя-то вони шукають. Некрасов розповідає про це в поемі “Кому на Русі жити добре”. Зійшлися мужики з, здавалося б, просте метою: знайти щастя, дізнатися, кому добре живеться і чому. Та тільки виходить, що ні мужика, якому б добре жилося. Немає в нього ніяких прав, не може протистояти хамству і самоправності вищестоящих. Виходить, що привільно жити тільки панам, які і робити нічого не вміють, зате володіють незаробленими грошима і незаслуженої владою.
Висновок, до якого приходить Некрасов, простий і очевидний. Щастя – у свободі. А свобода ще тільки видніється попереду тьмяним вогником. До нього треба дійти, але це займе багато років.
Так, російському народу важко живеться. Але ж у будь-якому самому безпросвітному існування трапляються яскраві проблиски. Некрасов зі знанням справи описує сільські свята, коли всі від мала до велика пускаються в танок. Адже той, хто вміє працювати, вміє і відпочивати. Тут панує справжнє, нічим не затьмарене веселощі. Забуваються всі турботи і праці. А похьд до обідні – це цілий ритуал. Зі скринь витягуються кращі вбрання, і вся родина, від дітей до людей похилого віку, чинно відправляється в церкву.
Взагалі, селянської релігійності Некрасов приділяє особливу увагу. Релігія споконвіку підтримувала російської людини. Адже не можна було розраховувати ні на чию допомогу, крім Божої. Тому і бігли в разі хвороб і нещасть до чудотворних ікон. Кожна людина має право на надію, вона – останнє, що у нього залишається навіть в пору найтяжчих випробувань. Для селян вся надія, весь світ були зосереджені в Ісусі Христі. Хто ж ще їх вбереже, якщо не він?
Некрасов створив цілу плеяду образів простих російських жінок. Можливо, він кілька романтизує їх, проте не можна не визнати, що йому вдалося показати образ селянки так, як нікому більше. Кріпосна жінка для Некрасова – своєрідний символ. Символ відродження Росії, її непокори долі.
Найбільш відомі і запам’ятовуються образи російських жінок у зображенні Некрасова – це, звичайно, Мотрона Тимофіївна в “Кому на Русі жити добре” і Дарія в поемі “Мороз, Червоний ніс”. Об’єднує цих двох жінок головне їхнє горе – вони кріпосні селянки:
Три тяжкі частки мала доля,
І перша частка – арабом повінчатися,
Друга – бути матір’ю сина раба,
А третя – до труни рабу коритися,
І всі ці тяжкі частки лягли
На жінку руської землі.
Селянка приречена страждати до самої смерті і мовчати про свої страждання. Ніхто не буде слухати її скарг, та й вона занадто горда, щоб перевіряти кому-небудь своє горе. У поемі “Кому на Русі жити добре” до Мотрону Тимофіївні приходять мужики, які шукають щастя. І що ж вони чують від неї? Історію життя кріпосної жінки. Вона була щаслива, оберегаема, кохана батьками до свого заміжжя. Але в дівках довго не засидишся, знаходиться наречений, і починається важке життя у чужій хаті. Доводиться працювати з ранку до ночі, та ще ні від кого не почуєш ласкавого слова. Чоловік на заробітках, а родина його не любить невістку. Перший син Мотрони Тимофіївни помирає в дитинстві, іншого взяли в рекрути. Немає просвіту попереду, не на що сподіватися. Мотрона Тимофіївна каже мужикам:
Не справа – між бабами
Одне залишається жінці: терпіти до кінця своїх днів, працювати і ростити дітей, таких же рабів, як їх батько.
Тяжка доля дісталася і Дарії (“Мороз, Червоний ніс”). Її сімейне життя спочатку складалася більш щасливо: і сім’я була привітніші, і чоловік при ній. Працювали не покладаючи рук, але не нарікали на долю. І тут обрушується на сім’ю горе – помирає чоловік Дар’ї. Для селян це втрата не тільки коханої людини, але і годувальника. Без нього вони просто помруть від голоду. Ніхто більше не зможе ходити на заробітки. В сім’ї залишилися старі, діти та самотня жінка. Дарина йде в ліс за дровами (перш чоловіча обов’язок) і замерзає там.
Є у Некрасова ще один цікавий селянський образ. Це Груша з вірша “В дорозі”. Вона виросла в панському будинку і не навчалася важкого сільському праці. Але доля розпорядилася так, що вона вийшла заміж за простого мужика. Груша починає чахнути, і кінець її близький. Її душа нудиться, але чоловік, звичайно, не в змозі зрозуміти її. Адже замість того щоб працювати, вона на якийсь натре все дивиться та читає якусь книжку. “Не під силу їй селянська праця. Вона б і рада працювати, допомагати, та не привчена. Для того щоб винести всю цю каторжну роботу, потрібно звикнути до неї з дитинства. А адже багато поколінь селян зростали саме у такій обстановці. З дитинства працювали не покладаючи рук. Але не йшло все це про запас: працювали на панів, а самі годувалися впроголодь, тільки б не звалитися з ніг.
Таким приниженим, але гордим постає народ в творах Некрасова. Російський мужик гне шию, але не ламається. І завжди його підтримує жінка, сильна і терпляча. Некрасов вбачає свій вирок у тому, щоб без прикрас описати даний російського народу та дати йому надію на світле майбутнє. Поет вірить, що воно настане, а він буде сприяти цій великій перерві.