У XX столітті питання про викорінення індивідуалістичних пережитків в людині письменники ставили завжди, але тоді він зазвучав особливо гостро, по – новому. Зовнішній сюжет роману Ю. Трифонова “Угамування спраги” – боротьба з пустелею, в ньому ховається головний мотив твору: відповідальність колективу, за кожну особу, боротьба з “пустелею” в душах людей. Письменники все частіше піднімали цю проблему у своїх творах. “Фундаментом” їх стали соціально-етичні конфлікти. Романтики прагнули до ускладнення характерів. Найкраще це вийшло у Володимира Тендрякова.
Він намагався показати шлях формування справжнього художника-громадянина, життєву основу його творчих пошуків і стимулів, (роман “Побачення Нефертіті”). Автор поставив широке коло питань художньої творчості: час і мистецтво, етичне і естетичне, життєвий досвід народу і індивідуальність художника, краса та історія.
Цей письменник, як і багато інших того періоду, прагнув скоротити, знищити відстань між самими передовими та самими відсталими людьми.
У творах художників, упереджених до моральної проблематики, особливу роль преобритали авторські зауваження, підтекст, деталі, навіть інтонація розповіді. У 50-ті роки стали з’являтися твори і про духовне життя села. Такі письменники, як В. Тендряков, Ст. Шукшин, Тобто Носов, П. Проскурін, Ст. Солоукин, Ст. Астаф’єв, Ст. Бєлов та інші розповідали про складні процеси колгоспної життя, про труднощі, звичайно передаючи все це з романтичною піднесеністю. Тому книги їх глибоко оптимістичні, засновані на вірі в сили трудівників.
Так, Крутилін С. закликає довіряти народною ініціативою, адже “люди живуть на землі кмітливі, наполегливі та витривалі”.
А проблему керівництва в колгоспі, яку тоді піднімали багато письменників, він (один з перших) вирішує в широкому гуманістичному плані. Сила керівника, на його думку, полягає в здатності почути затаєну душу людини, знайти справу по душі, спертися на людей, надати простір їх думкам. Висвітлюючи події колгоспної життя, художники вторгалися і в політичну сферу, тому склався жанр соціально-політичного роману, дія якого пов’язана з процесами, що відбуваються в села.
Наприклад, однією з важливих проблем була проблема народу і держави, часто письменники зображували переселення мас в степові райони. Не менш важливе місце в літературі займали і такі гострі питання розвитку села – невміла організація праці, нерідко розрахована на “показуху”, яка не тільки приводила до низької продуктивності, підривала економіку колгоспу, але і супроводжувалася тяжкими моральними наслідками: відчужила трудівників від цієї справи, обессмысливала його роботу, позбавляла радості творчості. І все ж люди продовжували вірити в “світле завтра”, тому романтики бачили в глибині душі прекрасні почуття: любов, доброта, чуйність.
В той період так звана “сільська проза” досягла видатних успіхів.
Творчих людей цікавила не лише сучасність, вони пробували аналізувати минуле. Письменники старшого покоління звернулися до років своєї юності. Тепер вони по-іншому розглядали події тих років.
Напередодні п’ятдесятиріччя Жовтня художники прагнули намалювати романтичними фарбами повний героїзму, відваги і труднощі історичний шлях суспільства.
Неофіційного романтичного героя того часу ми бачимо в творах Булата Окуджави. Він, знаючи, що такі цінності, як культура, мистецтво будуть цінуватися завжди, шукав свій ідеал у творчих людей: циркачах, музикантів, живописців, самозабутньо відданих мистецтву. Так, у “Пісні про Моцарта” він вихваляє творчу особистість: Моцарт на старенькій скрипці грає. Моцарт грає, а скрипка співає.
Моцарт отечества не вибирає – Просто грає все життя безперервно. А в “Грузинської пісні” він хвалитимуть хлібороба, що живе в гармонії з природою: Виноградну кісточку в теплу землю зарою, лозу поцілую, і стиглі грона зірву, друзів скличу, на любов своє серце настрою. А інакше навіщо на землі цій вічній живу?
Є у творчості Б. Окуджави вірш, написане в 1957 році, як би поєднує в собі і світ і війну. Це “Паперовий солдатик”, в якому ми знаходимо всі риси романтичного героя. Один солдат на світі жив, красивий і відважний, але він дитячою іграшкою був: адже був паперовий солдат.
Він переробити світ хотів, щоб був щасливим кожен, а сам на ниточці висів: адже був паперовий солдат. Він був би радий – у вогонь і дим, за вас загинути двічі, але потішалися ви над ним: адже був паперовий солдат. Не довіряли ви йому своїх секретів важливих, а чому? А тому, що був паперовий солдат. У вогонь?
Ну що ж, іди! Йдеш? І він ступив раз, і там згорів він ні за гріш: адже був паперовий солдат.
У цьому вірші поет зобразив класичний образ романтичного героя, який беззахисний, але в той же час готовий пожертвувати всім заради людей.
Оскільки Б. Окуджава був на Вітчизняній війні, всі жахи її відбилися в його творчості. Булат Шалвович точно уявляв наслідки тривалої війни, але вірив у життя, молоде покоління. Тому саме солдати-хлопчики були для нього символом нового світу. У вірші “Льонька Корольов” він каже: Хлопці поважали дуже Льоньку Королева і присвоїли йому звання короля.
Цей хлопчисько не міг залишатися осторонь, коли у когось біда, і тому як тільки почалася війна Наш король. кепчонку, як корону набакир і пішов на війну.
Творчість Булата Окуджави багатогранно, і ми легко знаходимо вірші, що зображують епоху XVIII – початку XIX століть з її галантними кавалерами, прекрасними дамами, фатальними пристрастями і благородними ритуалами. Світ в його віршах-піснях стає трохи більш красивий, трохи більш романтичний, ніж насправді. Таке “Батальне полотно”, таке ж яскраве і умовне, як і справжнє батальне полотно першої чверті XIX століття. У цьому вірші він малює пізніше катаньї.
На передній коні їде Імператор. Слідом за імператором їдуть генерали Слідом – дуелянти, флігель-ад’ютанти, всі вони красені, всі вони таланти, Всі вони поети. Але вони не від світу сього.
Почуваються незатишно серед величезних землі і неба.
Набір зворушливих ритуалів, вишуканий “кодекс честі”, якому вони завжди вірні, не рятує їх від жорстокого світу. Такого ж романтичного героя зображували і романтики XVIII – початку XIX століть, тобто неофіційними ідеалом людей того часу можна назвати класичного романтичного героя. А в 80-х роках наша країна стала на шлях перебудови. Змінилися цінності, а отже і романтичні ідеали часу.
Людям довелося відмовитися від свого ідеалу, хоч це було і важко. Багато хто до цих пір не прийняли нового життя. Але суспільство “відмовився” від віри у “світле майбутнє”, в добру позитивне начало в людині.
Трагедія покоління полягала в руйнуванні “старого” ідеалу (трудівника, патріота і комуніста), мрії, які малювали письменники у своїх творах.
Я вважаю, що література, яка підтримувала віру в людей, гідна поваги. Може бути, не будь цього казкового майбутнього, не будь принца нового часу, не вижила б країна, не піднялася б вона ні після революції і громадянської війни, ні після жахів 1941-1945 років, ні після років репресії. Росія оговталася після всіх цих подій, тому що всі книги видаються в період будівництва соціалізму повинні були допомогти сформувати ідеального героя свого часу, навчити людей, як бути гідним “світлого завтра”.