Роль пейзажу у поемі Лермонтова Мцирі — факти для твору по темі

Поема «Мцирі», написана Лермонтовим в 1839 р., є одним з найбільш досконалих зразків російського романтизму. В її текст включено всі значимі компоненти романтичних поем, як-то незвичайний герой у незвичайних обставинах, конфлікт, викликаний зіткненням світу реального і світу ідеального, і, зрозуміло, романтичний пейзаж. Пейзаж у поемі «Мцирі» має особливу роль, оскільки він, з одного боку, допомагає глибше проникнути в душу героя і зрозуміти його. А з іншого боку — він і сам виступає в творі в ролі активно діючого персонажа.

Дія поеми розгортається неподалік від Кавказького гірського хребта, причому Лермонтов навіть точно вказує місце подій: монастир Мцирі знаходиться біля злиття двох річок Арагві і Кури. Цікаво, що поет описував реально існуючий монастир, який уцілів до наших днів і зараз є місцем паломництва, особливо для шанувальників творчості Лермонтова. Приїжджають туди туристи можуть насолодитися приголомшливими гірськими пейзажами: монастир стоїть на невеликому узвишші і відразу за ним видніється йде в небо ланцюг кавказьких гір. Чимось диким і первозданним віє від цих місць, і легко повірити, що тут могла вирости така горда й непокірлива вдача, як Мцирі. Краєвиди Кавказу глибоко зачепили душу самого Лермонтова, і саме завдяки їм задум поеми остаточно викристалізувався. Відомо, що спочатку поет не знав, куди помістити свого героя. Він написав дві невеликі поеми-начерку, «Сповідь» і «Боярин Орша», але лише відвідавши Кавказ, зміг приступити до створення остаточної версії. Цей пейзаж ідеально відповідав усім задумам автора і повністю відповідало поняттю романтичного пейзажу: незвичайного і контрастного. Крім того, для читача-сучасника Лермонтова саме поняття Кавказ слугувало синонімом свободи і вільнодумства, оскільки туди засилали всіх неугодних режиму (так опинився там і сам автор). Кавказ був свого роду паролем, після прочитання якого читач налаштовувався на потрібний лад — і не залишався обдуреним.

Пейзаж у поемі представлений з двох точок зору: так, як його бачить автор, і так, як його бачить Мцирі. Ці два погляди іноді зливаються воєдино, і з вуст персонажа звучать глибоко поетичні, натхненні опису бачені їм природи. У такі хвилини здається, що сам Лермонтов говорить за свого героя, що це своїм болем і своєю пристрастю до свободи він ділиться з читачем…

Як серце билося мерщій
При вигляді сонця і полів…

Перший пейзаж, який постає перед читачем — це сумний і сумний монастирський пейзаж. Описуючи його, на противагу наступним зображенням живої природи, скупо і сухо, Лермонтов відразу ж намічає романтичний конфлікт між двома світами: світом свободи і несвободи. Зазначимо, що ніде в поемі докладно не згадується про те, наскільки погано жилося Мцирі в монастирі. Але про це можна з легкістю здогадатися по його захопленому розповіді про побачене в короткі три дні втечі. Сонячне світло, легкий подих вітерця, квітучі рослини і співають птахи — ось все те чарівність життя, якого Мцирі, замкнений в кам’яних стінах, був позбавлений. Так через пейзаж у поему вводиться проблема свободи і несвободи, проблема відібраної у Мцирі життя. «Я молодий, молодий!» — з болем вигукує Мцирі, зачарований красою відкрився перед ним величезного світу. В цьому вигукові звучить пристрасне бажання глибше пізнати життя, насолодитися усіма її проявами, — і всі ці бажання пробуджує в Мцирі пейзаж. А завдяки відкрилися перед ним видами гір головний герой згадує свою родину. Розпливчасті спогади, відібрані у нього монастирем, формуються в чітку картину. Так до Мцирі приходить усвідомлення того, що для нього в житті найбільш важливо, оскільки в його душі зароджується мрія дістатися на батьківщину.

Протягом усього оповідання краєвид відображає зміни в настрої Мцирі, він видозмінюється разом з ним. На самому початку мандрів Мцирі все зображено в мажорній ноті, фарби природи яскраві й живі: «блакитне небо», «білий караван», «прозора зелень» і «озолотившийся схід». Простір відчувається величезним і вільним: «пишні поля», «розрослися дерева». Але потім Мцирі усвідомлює, що його мрія нездійсненна, і навколишній світ перетворюється. Тепер перед ним темний ліс, що збиває героя з шляху, палюча спека, тернина, збентежений плющем». Простір звужується, виштовхуючи Мцирі тому, в його келію-в’язницю. Тут видно, що роль пейзажу у поемі «Мцирі» не зводиться до одного фону, на якому розгортається оповідь. Навпаки, місцями пейзаж як би сам формує подальші події, підводячи героя до цілком закономірного фіналу.

У другій частині поеми Лермонтов використовує прийом уособлення природи. Його поетична майстерність особливо яскраво проявляється у кульмінаційному епізоді з барсом: нічний ліс застигає, спостерігаючи за страшної битвою, і сам нагадує читачеві живе і недобре істота:

Непроникною стіною
Оточена, переді мною
Була галявина. Раптом у ній
Майнула тінь, і двох вогнів
Промчали іскри…

Сам барс також сприймається як розумна істота зі своєю злою волею — він, як і лісова гущавина, перегороджує Мцирі шлях на батьківщину. У цьому епізоді проявляється новаторство Лермонтова, адже він застосовує романтичний пейзаж, який зазвичай використовується виключно для вираження почуттів головного героя, в абсолютно інших цілях. Пейзаж набуває людські риси і стає антагоністом Мцирі. Навіть природа повстає проти героя, і ми бачимо, яка роль пейзажу в поемі Лермонтова «Мцирі» — вона полягає у створенні мотиву абсолютної самотності. Трагедія Мцирі в тому, що жоден з двох світів, ні монастирський, ні природний, не став йому рідним по-справжньому, він вигнаний звідусіль. Так, природа дала йому відчуття свободи, але вона ж його і погубила, і тому:

Ледь зійшла зоря,
Палючий промінь її обпік
У в’язниці вихований квітка…

Тест по твору

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь