Роль античної культури в розвитку літератури

Антична культура, як така, у свій час була локомотивом розвитку людства. Але багато хто задається питанням – чому міфи і легенди народів Середземномор’я стали основою розвитку загальнолюдської філософії і моралі?

Перші спроби пояснити природні явища були дбайливо вплетені в міфи і легенди. Люди вигадали богів, які повністю контролювали їх життя. Стародавні греки молилися Деметрі, щоб вона послала народу багатий урожай на полях, воїни шанували Ареса і згадували його під час битви, Афродіту просили про любов, а хитрого Гермеса закликали допомогти в торговому справі. У пошуках захисту від стихійних лих стародавні народи пройшли стадію поклоніння каменю, води, вогню. Можливо, саме в такому незвичайному фетишизм і зародилося мистецтво створення скульптур і коштовностей. Інші народи по всій планеті і в різні часи теж створювали кам’яні статуї, і всілякі композиції, але саме в період Античності мистецтво скульптури отримало широке поширення. У камені люди прагнули показати досконалий ідеал чоловічої і жіночої краси

Фрідріх Енґельс якось відзначив, що без культурного фундаменту, який закладений Античною Грецією і Римом, не було б тієї Європи, яку ми всі знаємо. Античність проникла навіть у російську культуру – доказам того послужать чудові картини Брюллова і Сєрова, скульптури Щедріна і Козловського, а також вірші Пушкіна, Лермонтова та багатьох інших поетів, які в своїх творах не рідко вдавалися до порівняння своїх героїв з Античними персонажами.

Античність у своєму історичному розвитку має логічним завершенням нашу сучасність. Більш того, деякі елементи сучасної культури беруть свій початок у глибокій давнині. Наприклад, ми нерідко користуємося виразами про олімпійський спокій, Ахіллесовій п’яті або Сизифовом працю. Крім того, людина завжди відчував певну потребу у культурному оновленні. І звернення до Античності нерідко служить своєрідним відступом від сучасності – можливість поглянути на нас самих очима древніх римлян і греків.

Стародавні греки займали південь балканського півострова, острови Егейського моря і узбережжя Малої Азії. Стародавні римляни населяли спочатку невелику територію навколо Риму, в середній Італії(Лаціум), потім оволоділи всією Італією, країнами середземномор’я, в тому числі і Грецією, і, нарешті, всіма відомими тоді країнами в Європі і державами Передньої Азії. Перші письмові пам’ятки грецької літератури відносяться до 8 століття до н. е. , римської літ-ри – 3 століття до. н. е. до Падіння Західної Римської імперії і разом з тим кінець римської літератури ставляться до 5 століття н. е. До того ж часу відноситься кінець і античної грецької літератури, що переходить в подальшому на шлях візантійської культури. Таким чином, від свого зародження і до середньовічної літератури ант. літ-ра займає величезний період часу – близько 1200 років.

Перший період, який можна назвати доклассическим або архаїчним, охоплює собою довгий ряд століть усної народної творчості та закінчується протягом першої третини 1 тисячоліття до н. е. Це творчість до нас не дійшло, і про нього ми маємо деяке уявлення на підставі пізнішої античної літератури. Цілком до нас дійшли тільки дві пам’ятки грецької літератури, записані в 6 ст. до н. е.., але, безсумнівно, що розвивалися протягом багатьох століть, – це героїчні поеми “Іліада” і “Одіссея” Гомера.

Другий період античної літератури – це становлення і розквіт грецького класичного рабовласництва, обіймає собою 7-4 століття до н. е. Цей період зазвичай називається класичним(аттичний). У зв’язку з розвитком особистості з’являються численні форми лірики і драми, а також багата прозаїчна література, яка складається з творів грецьких філософів і ораторів.

Третій період античної літератури, зазвичай іменується эллинистическим, виникає на новій ступені античного рабовледения, а саме великого рабовласництва. замість невеликих міст – держав класичного періоду, так назыв. полісів, виникають величезні військово-монархічні організації, а разом з тим з’являється і велика диференціація суб’єктивної життя людини, різко відмінна від простоти, безпосередності і строгості класичного періоду. Внаслідок цього елліністичний період часто трактується як період деградації класичної літ-ри, хоча необхідно пам’ятати, що цей процес тривав досить довго, аж до кінця античного світу. Отже, цей послеклассический період займає величезний проміжок часу – з 3 століття до н. е. до 5 ст. н. е .. До цього третього періоду відноситься і римська літ-ра, чому його часто називають эллинистически – римським періодом. Виникла в 3 ст. до н. е.(усне нар. тв-во, як і в Греції, сущ-ло задовго до цього), римська літ-ра переживає свій архаїчний період у перші два століття свого сущ-ня. 1 ст. до н. е. зазвичай вважається розквітом римської літератури, тобто класичним періодом. Останні ж століття римської літ-ри, а саме 1-5 ст. н. е. називають послеклассическим періодом. 6 ст. н. е. можна вважати межею між античною і середньовічною літ-рій.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь