Чільне місце в римській літературі кінця Республіки займає Гай Юлій Цезар. За ним утвердилася слава другого, після Цицерона, римського оратора. Чудовими і за формою і за змістом є його військові мемуари, відомі під назвою “Записок про Галльську війну” і “Записок про громадянську війну”. Йому належали й інші, не дійшли до нас твори. Як оратор Цезар примикав до аттицистам. Промов його не збереглося, але Цицерон називав їх витонченими і говорив про вміння Цезаря триматися на трибуні; вимовлялися вони, йдеться в іншому джерелі, з таким же запалом, з яким Цезар вів війни.
Мемуари Цезаря переслідували політичні цілі. “Записки про Галльську війну” виправдовували його війни в Галлії і вказували на значення нових завоювань. “Записки про громадянську війну” покладали всю відповідальність за війну на супротивників Цезаря і показували їх військову неспроможність.
Розповідь Цезаря вражає своєю послідовністю і ясністю. Судження його про свої дії відрізняються стриманістю, ніде не дає коментарів він тим своїм вчинкам і заходів, про які оповідає. Живого і невимушеного розповіді відповідає простий і відточений мову. Цицерон знаходив “Записки” Цезаря чарівними; за його словами, вони позбавлені штучних прийомів, як б голі.
Той жанр, до якого належать “Записки” Цезаря, знайшов своїх наслідувачів: близький до Цезарю офіцер його Гирций (консул 43 р., загиблий при Мутине) продовжив працю Цезаря і написав восьму книгу “Записок про Галльську війну”. Гирцием та іншими учасниками воєн Цезаря описані були й інші походи Цезаря.
Близько до мемуарної літератури стояли й історичні твори, присвячені окремим подіям римської історії. З істориків того часу особливо прославився Гай Саллюстий Крисп, прихильник Цезаря. Його твори “Про змову Катиліни”, “Югуртинская війна” і навіть “Листи до Цезаря” є не тільки важливими історичними джерелами, але і великими літературними творами.
Одним з найбільш плідних письменників того часу був Марк Теренцій Варрон (116-27 рр.). Він дивував своїх читачів різноманітністю сюжетів, які порушувалися в його творах, і кількістю всього написаного.
Твори Варрона охоплювали майже всі галузі знань. Але Варрон не тільки прозаїк, йому належить і ряд поетичних творів. Популярністю користувалися його сатири. На підставі дійшли до нас уривків ми можемо сказати, що вони переслідували певні політичні і дидактичні цілі. Безплідним філософським міркуванням, наприклад, протиставляється римська життєва мудрість. Стосувався Варрон і нагальних політичних питань. Після встановлення першого тріумвірату він видав сатиру під назвою “Триголову чудовисько”.