Твори А. В. Купріна вражають читача різноманітністю тематики.
Цей чудовий російський письменник робить героями своїх книг акторів, фабрикантів, інженерів, офіцерів, дворянську аристократію і інших своїх сучасників. Знання про їх він брав з життя, оскільки обертався в різних соціальних середовищах, спілкувався із самими різними людьми.
Купрін об’їздив всю Росію, змінюючи одну професію за інший. Він вивчив країну і знав її в усіх якостях, любив жити одним життям із простими людьми, випитувати їх, стежити за ними, запам’ятовувати їх мову, їх говір.
Творчість Купріна по праву називають “енциклопедією жизневедения”. Все навколишнє, в особливості людський побут, побут, служило для нього показником внутрішнього життя людини, поясненням його поведінки. Письменник вражає нас своїми знаннями в будь-якій області життя. Вони знаходять особливу цінність, тому що це життєві спостереження Купріна. Це і надає прозі Купріна багатство реалістичного відображення життя.
Наприклад, в оповіданні “Анафема” Купрін показав себе блискучим знавцем церковної служби з її “крюковскими” розспівами, требниками, канонами. У “Поєдинку” і в циклі військових оповідань Купрін – неперевершений знавець армійської служби і звичаїв. Про все він пише, як знавець, – про цирк, акторської роботи, полюванні, рисистих бігах і звичаї тварин. А в книзі “Київські
Типи” Купрін постає перед нами як проникливий спостерігач, який зумів вникнути в душевний світ найрізноманітніших людей, створити цілу галерею київських обивателів. Тому ми з впевненістю можемо говорити про талант Купріна-реаліста.
Але, читаючи його твори, ми бачимо в них і іншу сторону – романтичну. Купрін всюди шукав ту силу, яка могла б підняти людину, допомогти йому знайти внутрішню досконалість і щастя.
Такою силою могла стати любов до людини. Саме цим почуттям пронизані повісті та оповідання Купріна. Людинолюбство можна назвати головною темою таких творів, як “Олеся” і “Анафема”, “Чудесний доктор” і “Лістригони”. Прямо, відкрито, Купрін говорить про любов до людини не так вже часто. Але кожним своїм розповіддю він закликає до людяності.
А для реалізації своєї гуманістичної ідеї письменник використовує романтичні художні засоби. Купрін часто ідеалізує своїх героїв (Олеся з однойменного оповідання) або наділяє їх майже неземними почуттями (Жовтків з “Гранатового браслета”). Дуже часто бувають романтичними фінали творів Купріна. Так, наприклад, Олесю виганяють з товариства знову, але на цей раз вона змушена виїхати, тобто залишити чужий їй світ. Ромашов з “Двобою” йде від дійсності, повністю занурюючись у свій внутрішній світ. Потім у поєдинку з життям він гине, не виносячи болісної роздвоєності. Жовтків в оповіданні “Гранатовий браслет” стріляється, коли втрачає сенс життя. Він біжить від своєї любові, благословляючи свою кохану: “Так святиться ім’я твоє!”
Романтичні тони пофарбована у Купріна тема любові. Про неї він говорить благоговійно. Про своє “Гранатовому браслеті” письменник говорив, що нічого більш цнотливого він ще не писав. Цей чудовий розповідь про кохання, висловлюючись словами самого Купріна, – “велике благословення всьому: землі, воді, деревам, квітам, небесам, запахів, людям, звірам і вічної доброти і вічній красі, укладеної в жінці”. Незважаючи на те, що в основу “Гранатового браслета” покладено реальні життєві факти і його героїв є свої прототипи, він являє собою яскравий зразок романтичної традиції.
Це говорить нам про вміння Купріна бачити в реальності поетично-піднесене, а в людині – найкраще і чисте. Тому ми можемо назвати цього письменника і романтиком і реалістом одночасно.