Найулюбленіший твір Пушкіна – роман “Євгеній Онєгін”, над якою він працював багато років. В ньому, дійсно, дана картина всіх шарів російського суспільства.
У творчості Пушкіна роман “Євгеній Онєгін” займає центральне місце. Це найбільше художнє твір А. С. Пушкіна.
Головна дійова особа роману – молодий поміщик Євгеній Онєгін – людина з дуже складним і суперечливим характером. Не так легко встановити, як ставиться до нього сам автор. Тон розповіді про нього у Пушкіна майже до самого кінця роману іронічний. Може бути, тому, що автор розповідає і про себе. Поет не приховує його недоліків і не намагається виправдати їх. Вже в епіграфі до роману Пушкін висловлює сумнів в справедливості того почуття переваги, з яким Онєгін ставився до оточуючих. І в той же час ми дізнаємося в першій главі, що сам Пушкін подружився з Онєгіним, що поетові “подобалися його риси”, що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, згадуючи свою юність, колишню любов, слухаючи спів веслярів пливе по річці човни. Привівши у восьмий главі різко недоброзичливі відгуки про Онєгіні якогось світського його знайомого, поет рішуче заступається за свого героя, підкреслює його палку і необережну душу, його розум і майже ототожнює його з собою.
Автор, як і герой, втомившись від метушні, не може в душі не зневажати людей світу, мучиться спогадами про світлою, безтурботної юності. Пушкіну подобається “різкий, охолоджений розум” Онєгіна, його невдоволення собою. Автор і його герой – це люди одного покоління і приблизно одного типу виховання.
Поет відзначає і своє відміну від Онєгіна. Онєгін не розуміє природи, автор мріє про тихе, спокійне життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою. Пушкін вміє радіти тому, що так набридло, остогидло Онєгіну. Для Онєгіна любов – це “наука пристрасті ніжною”, у Пушкіна ставлення до жінок інше, йому доступна справжня пристрасть і любов.
Якими б не були різними Пушкін і Онєгін, їх об’єднує невдоволення тим, як влаштована російська дійсність. Розумний, глузливий поет був справжнім громадянином, людиною, який не був байдужий до долі своєї країни. Онєгіна ж Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилася його повагу до свого героя.
Незважаючи на це явне подібність, є ще й помітна відмінність між ними. Відмінність їх у тому, що Пушкін – поет, а Онєгін “не міг ямба від хорея відрізнити”.
Цим порівнянням Пушкін все-таки намагається відокремити себе від Онєгіна. Протягом усього роману автор порівнює свої погляди і Онєгіна. Так, у творі автор і його герой – друзі, але дуже велика прірва їх розділяє. Ми бачимо, як Пушкін з його гарячою, життєлюбної натурою всією душею заперечує холодність і байдужість Онєгіна. Автор розуміє, що такий холодністю заразило Онєгіна світське суспільство, однак Пушкін – теж виходець з тієї ж середовища.
Протилежність характерів проявляється не тільки у ставленні до життя, але й у відношенні до людей. Для Пушкіна Тетяна – милий, “вірний ідеал”, а Онєгін вважає її не більш ніж “наївною дівчинкою”. У відповідь на своє трепетне визнання в любові Тетяна чує від “черствого” Онєгіна лише проповідь і нічого іншого
Саме із-за неї Пушкін вступає в суперечку з громадською думкою. Автор розкриває перед нами в одному з ліричних відступів свій ідеал жінки. Пушкінська жінка “від небес обдарована уявою бунтівним, розумом і волею живий, і норовливої головою, і серцем полум’яним і ніжним”. Багато ліричних відступів поет присвятив культурного життя Росії.
Характер Онєгіна не залишається незмінним, він змінюється під впливом подій, описаних Пушкіним у романі. Значні зміни відбуваються в ньому, і Онєгін уже зовсім не той. В останні роки життя самого поета в характері також відбувалися численні зміни. Протягом усього роману автор знаходиться поруч з Онєгіним: разом з ним переживає те, що відбувається, намагається іноді його засудити чи зрозуміти.
Наприкінці роману Пушкін знову звертає свій погляд до тих, кого любив в юності і кому залишився вірним серцем всю свою недовгу, але плідне життя. Тому, закінчивши роман, поет відчував почуття гордості від досконалого літературного подвигу – створення першого російського реалістичного роману. Але, нудьгуючи за звичним, багаторічному заняття і сиротливо відчуваючи себе без нього, поет тужив, як поденник, який закінчив свою роботу і не отримав нової. Адже в цій важкій і радісною роботі, не виходячи з дому, цілі дні і ночі проводив Пушкін.