У своєму оповіданні “Агрус” А. П. Чехів в особі однієї людини, Миколи Івановича, описує життя міщанського обивательського шару населення.
У цьому творі зачеплено питання деградації особистості людини, який заради досягнення своєї низької мети йде на всілякі хитрощі, не звертаючи уваги на потреби і бажання оточуючих його людей.
Метою життя Миколи Івановича було мати власну садибу, і щоб там обов’язково був аґрус. Мета така ж дрібна й нікчемна, як і сам Микола Іванович. Коли він служив в канцелярії, він був просто сірою мишею, боявся всіх і вся.
Але ось нарешті він досяг своєї мети, він придбав садибу посадив аґрус. Але якою ціною була ця мета досягнута! Він став черствим і бездушним, він жив впроголодь, одягався як жебрак, його дружина померла від такого життя, та й сам він перетворився на стару, в’ялу руїну.
І все-таки це стало для Миколи Івановича щастям. Ставши господарем садиби, він став самовпевненим і важливим, став вчити оточуючих життя, не розуміючи того, що вся його життя вже пройшла повз, тяготи і поневіряння, які він сам собі влаштував. Так, він домігся своєї мети, але що це за мета? Життя для нього на цьому і закінчилася.
Так і всі обивателі живуть у своєму тісному світі, відгородившись від усіх проблем і турбот товстими стінами і закритими дверима.
Чехов мріє про те, щоб за кожною такою дверима стояв чоловік з молоточком і час від часу стукав би в ці двері. Для того, щоб не дати заснути таким почуттям, як доброта і співчуття, любов і жалість до ближнього свого. Для того, щоб душі людей не перетворювалися в черстві і бездушні.
Антон Павлович Чехов закликає до того, щоб не розмінюватися на дрібниці, жити тоді, коли хочеться жити, і щоб мета і сенс життя був більш піднесеним і не зупинятися на досягнутому, а йти все далі і далі, йти до ще більш високим цілям і поряд з цим зростати духовно. Він закликає робити добро поки ти молодий і повний сил і здатний на багато вчинки заради поліпшення життя.
“Прагнення вперед – ось мета життя”, – сказав Максим Горький.