Проблематика «Грози» Островського — опис проблем для твору по темі

План

  • Проблема батьків і дітей
  • Проблема самореалізації
  • Проблема влади
  • Проблема кохання
  • Конфлікт старого і нового

Проблематикою твору у літературознавстві називають коло проблем, які так чи інакше зачіпаються в тексті. Це може бути один або декілька аспектів, на яких акцентує увагу автор. В цій роботі мова піде про проблеми «Грози» Островського. А. Н. Островський отримав літературне покликання вже після першої опублікованої п’єси. «Бідність не порок», «Безприданниця», « Прибуткове місце» — ці та багато інші твори присвячені на соціально-побутовим темам, однак питання про проблематику п’єси «Гроза» треба розглянути окремо.

П’єса була неоднозначно сприйнята критиками. Добролюбов бачив в Катерині надію на нове життя, Ап. Григор’єв помітив намічається протест проти існуючих порядків, а Толстой Л. і зовсім не прийняв п’єсу. Фабула «Грози», на перший погляд, досить проста: все засновано на любовної колізії. Катерина таємно зустрічається з хлопцем, поки її чоловік поїхав в інше місто у справах. Не зумівши впоратися з муками совісті, дівчина зізнається в зраді, після чого впадає у Волгу. Однак за всім цим життєвих, побутових, криється куди більш масштабні речі, які погрожують разрастить до масштабів космосу. «Темним царством» Добролюбов називає ту обстановку, яка описана в тексті. Атмосфера брехні і зради. В Калинові люди настільки звикли до морального бруду, що їх покірливе згоду лише погіршує ситуацію. Страшно стає від усвідомлення того, що це не місце зробило людей таким, це люди самостійно перетворили місто в якесь скупчення вад. І тепер вже «темне царство» починає впливати на мешканців. Після детального ознайомлення з текстом можна помітити наскільки широко розроблена проблематика твору «Гроза». Проблеми в «Грози» Островського різнопланові, але при цьому не мають ієрархії. Кожна окремо взята проблема важлива сама по собі.

Проблема батьків і дітей

Тут мова йде не про нерозуміння, а про тотальний контроль, про патріархальних порядків. У п’єсі показано життя сім’ї Кабанових. У той час думку старшого чоловіка в родині було незаперечним, а дружини й дочки були практично позбавлені прав. На чолі сім’ї стоїть Марфа Гнатівна, вдова. Вона взяла на себе чоловічі функції. Це владна і розважлива жінка. Кабаниха вважає, що піклується про своїх дітей, наказуючи їм чинити так, як хоче вона. Така поведінка призвело до цілком логічним наслідків. Її син, Тихон, слабкий і безхарактерний чоловік. Мати, здається, таким і хотіла його бачити, адже в такому разі людиною легше керувати. Тихон боїться сказати що-небудь, висловити свою думку; в одній зі сцен він зізнається, що своєї точки зору у нього і зовсім немає. Тихон не може захистити від істерик і жорстокості матері ні себе, ні свою дружину. Дочка Кабанихи, Варвара, навпаки, зуміла пристосуватися до такого способу життя. Вона легко бреше матері, дівчина навіть змінила замок на хвіртці в саду, щоб безперешкодно ходити на побачення з Кудряшом. Тихон не здатний ні на який бунт, Варвара ж у фіналі п’єси тікає з рідного дому з коханим.

Проблема самореалізації

При розмові про проблематику «Грози» не можна не згадати і цей аспект. Проблема реалізована в образі Кулігіна. Цей винахідник-самоучка мріє про те, щоб зробити щось корисне для всіх жителів міста. У його плани входить зібрати перпету-мобіле, спорудити громовідвід, отримувати електрику. Але всьому цьому темному, полуязыческому світу не потрібен ні світло, ні освіта. Дикої сміється над планами Кулігіна знайти чесний заробіток, відкрито знущається над ним. Борис після розмови з Кулигиным розуміє, що винахідник так ніколи і не винайде жодної речі. Можливо, це розуміє і сам Кулигин. Його можна було б назвати наївним, але ж він знає, які звичаї панують в Калинові, що відбувається за закритими дверима, що представляють собою ті, в чиїх руках зосереджена влада. Кулигин навчився жити в цьому світі, не втративши себе. Але він не здатний так гостро відчувати конфлікт між реальністю і мріями, як це робила Катерина.

Проблема влади

В місті Калинове влада знаходиться не в руках відповідних органів, а у тих, у кого є гроші. Доказом цього служить діалог купця Дикого і городничого. Городничий говорить купцеві про те, що на останнього надходять скарги. На це Савл Прокопович відповідає грубо. Дикої не приховує, що обраховує простих мужиків, він говорить про обман як про нормальне явище: якщо купці один у одного крадуть, то і у звичайних мешканців красти можна. В Калинові номінальна влада не вирішує абсолютно нічого, і це в корені невірно. Адже виходить, що без грошей в такому місті просто неможливо прожити. Дикої вважає себе мало не батюшкою-царем, вирішуючи кому давати гроші в борг, а кому ні. «Так що знай, що ти черв’як. Захочу — помилую, захочу — раздавлю» — так відповідає Дикої Кулигину.

Проблема кохання

В «Грозі» проблема любові реалізується в парах Катерина — Тихон і Катерина — Борис. Дівчина змушена жити зі своїм чоловіком, хоч ніяких почуттів, окрім жалю вона до нього не відчуває. Катря кидається з крайності в крайність: вона думає між варіантом залишитися з чоловіком і навчитися його любити або піти від Тихона. Почуття до Борису у Каті спалахують миттєво. Ця пристрасть штовхає дівчину на рішучий крок: Катя йде наперекір громадській думці і християнської моралі. Її почуття виявилися взаємними, але для Бориса ця любов значила набагато менше. Катя вважав, що Борис так само, як вона, не здатен жити в застиглому місті і брехати заради вигоди. Катерина часто порівнювала себе з птахом, їй хотілося полетіти, вирватися з тієї метафоричної клітини, а у Бориса Катя побачила той повітря, ту свободу, якої їй так не вистачало. На жаль, дівчина помилилася в Бориса. Молодий чоловік виявився таким же, як і жителі Калинова. Він хотів налагодити відносини з Диким заради отримання грошей, говорив з Варварою про те, що почуття до Каті краще зберігати потай як можна довше.

Конфлікт старого і нового

Йдеться про спротив патріархального укладу життя з новим порядком, який передбачає рівність і свободу. Ця тему була дуже актуальною. Нагадаємо, що п’єса була написана в 1859 році, а кріпосне рабство скасовано в 1861. Соціальні суперечності досягали свого апогею. Автор хотів показати, до чого може призвести відсутність реформ і рішучих дій. Підтвердженням тому є фінальні слова Тихона. «Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися!» В такому світі живі заздрять мертвим.

Найбільше це суперечність позначилась на головній героїні п’єси. Катерина не може зрозуміти, як можна жити у брехні і тваринний смиренні. Дівчина задихалася в тій атмосфері, яка створювалася жителями Калинова довгий час. Вона чесна і чиста, тому єдине її бажання було так мало і так великий одночасно. Катя просто хотіла бути собою, жити так, як її виховали. Катерина бачить, що все зовсім не так, як вона уявляла собі до заміжжя. Вона навіть не може дозволити собі щирий порив — обійняти чоловіка — Кабаниха контролювала і припиняла будь-які спроби Каті бути щирою. Варвара підтримує Катю, але не може її зрозуміти. Катерина залишається одна в цьому світі обману і бруду. Дівчина не змогла витримати такого тиску, вона знаходить порятунок у смерті. Смерть звільняє Катю від тяготи земного життя, перетворюючи її душу в щось легке, здатне вилетіти з «темного царства».

Можна зробити висновок про те, що проблеми в драмі «Гроза» порушені значні і актуальні і по сьогоднішній день. Це невирішені питання людського буття, які будуть хвилювати людини у всі часи. Саме завдяки такій постановці питання п’єсу «Гроза» можна назвати витвором поза часом.

Тест по твору

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь