Проблема шкільного виховання і навчання в працях Каптерева

У своїй промові на відкриття з’їзду(30 грудня 1912 р.) Каптерев підкреслив, що сучасне життя і навколишня дійсність ставлять питання: зміцнювати існуючі сімейні основи виховання, вдосконалювати або замінювати новими, громадськими? Замінити цілком сімейне виховання, громадським він вважав неможливим, так як у сімейного виховання вже вироблена своя система. А як він поєднується з суспільним дошкільним – вихованням – покаже майбутнє. Проте вже тепер “жива зв’язок сім’ї з громадськими… є необхідна умова правильного розвитку дитячої особистості в сім’ї”.*

Цю точку зору підтримали учасники з’їзду, які висловлюються за необхідність поліпшення і вдосконалення як сімейного, так і суспільного виховання.

П. Ф. Каптерев високо цінував сімейне воситание і вважав, що воно має самостійне значення, а не є “як би відділенням школи: то підготовляє до школи, допомагає проходження шкільних уроків”.*

Каптерев послідовно сприяв з’ясуванню основ сімейного виховання, його цілей, завдань, характеру, змісту та форм. Він вважав, що батьків і вихователів слід виховувати в питаннях психології, педагогіки та гігієни. Розробкою проблем сімейного виховання Каптерев вніс чималий внесок у сокровещницу російської педагогічної літератури для батьків і вихователів.

Питань шкільного виховання і навчання Каптерев завжди приділяв велику увагу. Вже в перых своїх друкованих роботах наприклад “Як утворити стійкий характер”** він обґрунтував свій погляд на школу, яка, на його думку, повинна створювати наилудшие умови для підготовки дітей до життя, не зводити виховання до підтримання зовнішньої дисципліни, а забезпечувати вироблення у школярів характеру і світогляду.

Становлення характеру і світогляду неможливе без розвитку розумової самодіяльності, привчання до розумової праці і виховання до нього інтересу. Така задача може бути вирішена не будь-якими засобами навчання, а тільки евристичними, що спонукають учнів самостійно знаходити відповіді, роздумувати над тим, що спостерігаються, самим робити прості узагальнення і висновки. Каптерев бачив в евристиці основний засіб навчання школярів мистецтву мислити. Евристика вносити в школу “дух науки, дух праці… сутність її полягає в тому, школярі постійно працювали, постійно робили самостійні зусилля для придбання вироблення знання”.*** Під вихованням Каптерев розумів “навмисне і систематичне вплив дорослих на дітей”**** Виховання впливає на різні натури в неоднаковою, і потребує ступеня. За його спостереженнями, найбільш широко діє виховання дітей з середніми здібностями, у яких багато чого слід “підправити, розвинути, зміцнити, дещо послабити, зменшити, стримати, а іншому дати інший напрям”. Школа, проте, покликана звертати пильну увагу на учнів з видатними здібностями, задовольняти індивідуальні питання і потреби, керувати їх самоосвіта. Багато практично важливі відповіді на питання про удосконалення психічної діяльності, про способи боротьби з недоліками людської природи Каптерев не може знайти в науці про виховання. Він зазначає, що вони “становлять предмет майбутньої педагогіки”***** (наприклад, питання вдосконалення пам’яті, уяви, а також почуттів, характеру, виховання важких дітей).

Для правильної постановки виховання і навчання необхідні знання дитячої психології. В період дитинства вимальовується вся природа, все єство людини. Риса, переважаючого з дитинства над іншими, розвивається в наступні віки, “визначаючи собою всю духовну фізіономію людини”.

Кожна дитина являє собою своєрідну особистість. Тому принцип індивідуалізації виховання і навчання Каптерев відносив до суттєвих принципів педагогіки. Але умова масової школи широка індивідуалізація навчання виявляється не цілком здійсненно. І тоді на допомогу приходить можливість типізації психічних властивостей юнацтва, можливість створення типів світогляду і поведінки. Особливо він виділяв “душевні типи”, що дозволяють наблизити до воспитываемым, зрозуміти їх особисту “мыслительность, почуття і волю”*.

Розглядаючи склад загальноосвітнього шкільного курсу, Каптерев проводить чітку межу між загальною та спеціальною освітою. Це розмежування обумовлюється різнорідністю загальної освіти(математика), элементарностью та стислістю, зв’язністю і єдністю(в основі навчального курсу – одна керівна ідея, один принцип). Основна система такого курсу – “закономірний повсюдное розвиток природи і людини; відмітний ознака такого курсу – реально – філософський”. При цьому більш детально і грунтовно вивчаються окремі групи споріднених предметів, природничих і гуманітарних, обираються самими учнями за своїм розумовим силам і нахилам. Загальна освіта супроводжується самоосвітою і переходить в нього.

Загальноосвітній курс, зберігаючи всюди основне єдність будови, може видозмінюватися стосовно особливостей місцевості і потребам населення. Іноземні мови і математику Каптерев виключав з числа обов’язкових навчальних предметів загальноосвітнього курсу, але залишав їх як самостійних предметів групових (факультативних) занять. Правда, одну іноземну мову він все ж таки допускав для вивчення всіма учнями. Каптерев бачить сутність загальноосвітнього шкільного курсу ознайомлення з елементами різних наук, а не мов. Елементи наук повинні бути пов’язані і об’єднані, щоб скласти основи стрункого світогляду”.

Групові, факультативні заняття найрізноманітнішими предметами за особистим бажанням учнів становлять істотну частину навчального курсу. Вони повинні сприяти, як і вся постановка навчання у середній школі, до того, щоб юнацтво не тільки отримувало загальну освіту, але і зміг визначити особисті здібності і схильності, щоб по виході зі школи могло “свідомо чи продовжувати освіту, або вступити в життя”. Школа повинна впливати на розвиток усіх сторін особистості всієї людини, не пригнічувати його розумових схильностей, щоб не “зробити психічну діяльність одноманітною, убогу…”.

Завдання полягає не в нових поєднаннях предметів, що викладаються, а в застосуванні засобів навчання до відомого складу розуму. Розумові нахили учнів, головні типи і різновиди дитячої душі визначають підставу для створення нових загальноосвітніх систем. Досягати єдності школи штучним придушенням природних відмінностей дітей – “справа незручне і не корисне для розвитку державного життя”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: