Проблема щастя поемі «Кому на Русі жити добре» Некрасова — твір на тему

План

  • Введення
  • Еволюція поняття «щастя» у свідомості головних героїв
  • Образ щастя як свободи в поемі
  • Висновок

Введення

«Народ звільнений, але чи щасливий народ?». Цим запитанням, сформульованим у вірші «Елегія», Некрасов ставилося неодноразово. У її підсумковому творі «Кому на Русі жити добре» проблема щастя стає основоположною проблемою, на якій і будується сюжет поеми.

Семеро мужиків з різних сіл (назва цих сіл – Горелово, Неелово і т. д. ясно дають зрозуміти читачеві, що щастя в них ніколи не бачили) вирушають в дорогу на пошуки щастя. Сам по собі сюжет пошуків чого-небудь є дуже поширеним і часто зустрічається в казках, а також у житійну літературу, де найчастіше описувався довгий і небезпечний шлях у Святу Землю. В результаті такого пошуку герой знаходить дуже цінну річ (згадаймо казкове то-не-знаю-що), або ж, у випадку з паломниками, благодать. А що ж знайдуть мандрівники з поеми Некрасова? Як відомо, їх пошуки щасливого не увінчаються успіхом – то тому, що автор не встиг дописати свою поему до кінця, то тому, що вони в силу своєї духовної незрілості все ще не готові побачити по-справжньому щасливої людини. Щоб відповісти на це питання, подивимося на те, як трансформується проблема щастя в поемі «Кому на Русі жити добре».

Еволюція поняття «щастя» у свідомості головних героїв

«Спокій, багатство, честь» – ця формула щастя, виведена на початку поеми попом, вичерпно описує розуміння щастя не тільки для священика. Вона передає початковий, поверхневий погляд на щастя мандрівників. Селяни, які багато років прожили у злиднях, не мислять щастя, яке не підкріплювалося б матеріальним достатком і всезагальною повагою. Список можливих щасливців вони формують згідно своїм уявленням: поп, боярин, поміщик, чиновник, міністр і цар. І, хоча Некрасов не встиг реалізувати в поемі всі свої задуми – глава, де мандрівники дійшли до царя, залишилася не написаної, але вже і двох із цього списку – попа і поміщика, виявилося достатньо для того, щоб мужики розчарувалися у своєму первісному погляді на щастя.

Оповідання попа і поміщика, зустрінутих мандрівниками на дорозі, досить схожі один на одного. В обох звучить печаль про тих щасливих ситних часи, коли влада і достаток самі йшли їм в руки. Тепер же, як показано в поемі, поміщиків відібрали все, що становило їх звичний уклад життя: землю, покірних холопів, а натомість дали неясний і навіть страшний заповіт трудитися. І ось здавалося непорушним щастя розвіялися як дим, залишивши замість себе одні жалю: «… поміщик заплакав».

Вислухавши ці історії, мужики залишають свій первісний план – вони починають розуміти, що справжнє щастя полягає в чомусь іншому. На їх шляху попадається селянська ярмарок – місце, в якому збирається безліч селян. Мужики приймають рішення пошукати щасливого серед них. Проблематика поеми «Кому на Русі жити добре» змінюється – мандрівникам стає важливо знайти не просто абстрактного щасливого, а щасливого серед простого народу.

Але жоден із запропонованих людьми на ярмарку рецептів щастя – ні казковий урожай ріпи, ні можливість їсти хліба досита, ні чарівна сила, ні навіть дивна випадковість, яка дозволила залишитися в живих – не переконує наших мандрівників. У них формується розуміння того, що щастя не може залежати від матеріальних речей і простого збереження життя. Підтвердженням цього служить історія життя Єрмила Гирина, розказана там же, на ярмарку. Ермил намагався завжди чинити по правді, і на будь – якій посаді- бургомістра, писаря, а потім мельника – користувався любов’ю народу. У якійсь мірі він служить провісником іншого героя, Гриші Добросклонова, який також поклав усе життя на службу народу. Але якою ж була подяка за вчинки Ніну? Не варто вважати його щасливим – кажуть мужикам, – Ермил сидить в острозі за те, що під час бунту заступився за селян…

Образ щастя як свободи в поемі

Подивитися на проблему щастя з іншого боку пропонує мандрівникам проста селянка, Матрена Тимофіївна. Розповівши їм історію свого життя, повного злигоднів і бід – тільки тоді і була вона щаслива, як дитиною жила у батьків, – вона додає:

«Ключі від щастя жіночого,
Від нашої вільної волюшки,
Покинуті, загублені…»

Щастя порівнюється з довгий час недосяжною для селян річчю – вільної волюшкой, тобто свободою. Мотря все життя підпорядковувалася: своєму чоловікові, його недоброї сім’ї, злій волі поміщиків, які згубили її старшого сина і побажали відшмагати молодшого, несправедливості, з-за якої її чоловіка забрали в солдати. Якусь радість в житті вона отримує лише тоді, коли вирішується повстати проти цієї несправедливості і йде просити за чоловіка. Ось коли Мотря знаходить душевний спокій:

«Добре, легко,
Ясно на серце»

І це визначення щастя як свободи, по всій видимості, доводиться мужикам по душі, адже вже в наступній главі вони позначають мету своєї подорожі так:

«Ми шукаємо, дядько Влас,
Непоротой губернії,
Непотрошеной волості,
Избыткова села»

Видно, що тут на перше місце ставиться вже не «надлишок» – достаток, а «непоротость», знак свободи. Мужики зрозуміли, що достаток з’явиться у них після того, як вони отримають можливість самостійно розпоряджатися своїм життям. І тут Некрасов підіймає ще одну важливу етичну проблему – проблему холопства у свідомості російської людини. Адже на момент створення поеми свобода – указ про скасування кріпосного права – у селян вже була. Але навчитися жити вільним людям їм ще тільки належить. Недарма у розділі «Последыш» багато з вахлачан так легко погоджуються грати роль уявних кріпаків – ця роль прибуткова, і, чого вже тут приховувати, звична, не змушує замислюватися про майбутнє. Свобода на словах вже отримана, але чоловіки все ще стоять перед поміщиком, знявши шапки, а той милостиво дозволяє їм сідати (глава «Поміщик»). Автор показує, наскільки небезпечне таке удавання – Агап, нібито відшмагати на догоду старому князеві, на ранок і справді вмирає, не витримавши ганьби:

«Мужик сирої, особливий,
Головка непоклончива»…

Висновок

Отже, як бачимо, в поемі «Кому на Русі жити добре» проблематика є досить складною і розгалуженою і не може звестися у фіналі до простого знаходженню щасливої людини. Основна проблема поеми якраз і полягає в тому, що, як показує мандрівка мужиків, народ ще не готовий стати щасливим, він не бачить правильного шляху. Свідомість мандрівників потроху змінюється, і вони стають здатні розрізнити суть щастя за його земними складовими, але такий шлях має пройти кожній людині. Тому замість щасливця в кінці поеми з’являється постать народного заступника, Гриші Добросклонова. Сам він не з селянського, а з духовного стану, тому так виразно бачить нематеріальну складову щастя: вільну, освічену, воспрянувшую від багатовікового рабства Русь. Гриша навряд чи буде щасливий сам по собі: доля готує йому «сухоти і Сибір». Але він втілює в поемі «Кому на Русі жити добре» народне щастя, яке ще тільки має настати. Разом з голосом Гриця, що співає радісні пісні про вільну Русі, чується переконаний голос самого Некрасова: коли селяни звільняться не тільки на словах, але і внутрішньо, тоді буде щасливий і кожна людина окремо.

Наведені думки про щастя в поемі Некрасова знадобляться учням 10 класу при підготовці твори на тему «Проблема щастя поемі «Кому на Русі жити добре»».

Тест по твору

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь