Проблема щастя поемі «Кому на Русі жити добре» Некрасова — твір на тему

План

  • Введення
  • Еволюція поняття «щастя» у свідомості головних героїв
  • Образ щастя як свободи в поемі
  • Висновок

Введення

«Народ звільнений, але чи щасливий народ?». Цим запитанням, сформульованим у вірші «Елегія», Некрасов ставилося неодноразово. У її підсумковому творі «Кому на Русі жити добре» проблема щастя стає основоположною проблемою, на якій і будується сюжет поеми.

Семеро мужиків з різних сіл (назва цих сіл – Горелово, Неелово і т. д. ясно дають зрозуміти читачеві, що щастя в них ніколи не бачили) вирушають в дорогу на пошуки щастя. Сам по собі сюжет пошуків чого-небудь є дуже поширеним і часто зустрічається в казках, а також у житійну літературу, де найчастіше описувався довгий і небезпечний шлях у Святу Землю. В результаті такого пошуку герой знаходить дуже цінну річ (згадаймо казкове то-не-знаю-що), або ж, у випадку з паломниками, благодать. А що ж знайдуть мандрівники з поеми Некрасова? Як відомо, їх пошуки щасливого не увінчаються успіхом – то тому, що автор не встиг дописати свою поему до кінця, то тому, що вони в силу своєї духовної незрілості все ще не готові побачити по-справжньому щасливої людини. Щоб відповісти на це питання, подивимося на те, як трансформується проблема щастя в поемі «Кому на Русі жити добре».

Еволюція поняття «щастя» у свідомості головних героїв

«Спокій, багатство, честь» – ця формула щастя, виведена на початку поеми попом, вичерпно описує розуміння щастя не тільки для священика. Вона передає початковий, поверхневий погляд на щастя мандрівників. Селяни, які багато років прожили у злиднях, не мислять щастя, яке не підкріплювалося б матеріальним достатком і всезагальною повагою. Список можливих щасливців вони формують згідно своїм уявленням: поп, боярин, поміщик, чиновник, міністр і цар. І, хоча Некрасов не встиг реалізувати в поемі всі свої задуми – глава, де мандрівники дійшли до царя, залишилася не написаної, але вже і двох із цього списку – попа і поміщика, виявилося достатньо для того, щоб мужики розчарувалися у своєму первісному погляді на щастя.

Оповідання попа і поміщика, зустрінутих мандрівниками на дорозі, досить схожі один на одного. В обох звучить печаль про тих щасливих ситних часи, коли влада і достаток самі йшли їм в руки. Тепер же, як показано в поемі, поміщиків відібрали все, що становило їх звичний уклад життя: землю, покірних холопів, а натомість дали неясний і навіть страшний заповіт трудитися. І ось здавалося непорушним щастя розвіялися як дим, залишивши замість себе одні жалю: «… поміщик заплакав».

Вислухавши ці історії, мужики залишають свій первісний план – вони починають розуміти, що справжнє щастя полягає в чомусь іншому. На їх шляху попадається селянська ярмарок – місце, в якому збирається безліч селян. Мужики приймають рішення пошукати щасливого серед них. Проблематика поеми «Кому на Русі жити добре» змінюється – мандрівникам стає важливо знайти не просто абстрактного щасливого, а щасливого серед простого народу.

Але жоден із запропонованих людьми на ярмарку рецептів щастя – ні казковий урожай ріпи, ні можливість їсти хліба досита, ні чарівна сила, ні навіть дивна випадковість, яка дозволила залишитися в живих – не переконує наших мандрівників. У них формується розуміння того, що щастя не може залежати від матеріальних речей і простого збереження життя. Підтвердженням цього служить історія життя Єрмила Гирина, розказана там же, на ярмарку. Ермил намагався завжди чинити по правді, і на будь – якій посаді- бургомістра, писаря, а потім мельника – користувався любов’ю народу. У якійсь мірі він служить провісником іншого героя, Гриші Добросклонова, який також поклав усе життя на службу народу. Але якою ж була подяка за вчинки Ніну? Не варто вважати його щасливим – кажуть мужикам, – Ермил сидить в острозі за те, що під час бунту заступився за селян…

Образ щастя як свободи в поемі

Подивитися на проблему щастя з іншого боку пропонує мандрівникам проста селянка, Матрена Тимофіївна. Розповівши їм історію свого життя, повного злигоднів і бід – тільки тоді і була вона щаслива, як дитиною жила у батьків, – вона додає:

«Ключі від щастя жіночого,
Від нашої вільної волюшки,
Покинуті, загублені…»

Щастя порівнюється з довгий час недосяжною для селян річчю – вільної волюшкой, тобто свободою. Мотря все життя підпорядковувалася: своєму чоловікові, його недоброї сім’ї, злій волі поміщиків, які згубили її старшого сина і побажали відшмагати молодшого, несправедливості, з-за якої її чоловіка забрали в солдати. Якусь радість в житті вона отримує лише тоді, коли вирішується повстати проти цієї несправедливості і йде просити за чоловіка. Ось коли Мотря знаходить душевний спокій:

«Добре, легко,
Ясно на серце»

І це визначення щастя як свободи, по всій видимості, доводиться мужикам по душі, адже вже в наступній главі вони позначають мету своєї подорожі так:

«Ми шукаємо, дядько Влас,
Непоротой губернії,
Непотрошеной волості,
Избыткова села»

Видно, що тут на перше місце ставиться вже не «надлишок» – достаток, а «непоротость», знак свободи. Мужики зрозуміли, що достаток з’явиться у них після того, як вони отримають можливість самостійно розпоряджатися своїм життям. І тут Некрасов підіймає ще одну важливу етичну проблему – проблему холопства у свідомості російської людини. Адже на момент створення поеми свобода – указ про скасування кріпосного права – у селян вже була. Але навчитися жити вільним людям їм ще тільки належить. Недарма у розділі «Последыш» багато з вахлачан так легко погоджуються грати роль уявних кріпаків – ця роль прибуткова, і, чого вже тут приховувати, звична, не змушує замислюватися про майбутнє. Свобода на словах вже отримана, але чоловіки все ще стоять перед поміщиком, знявши шапки, а той милостиво дозволяє їм сідати (глава «Поміщик»). Автор показує, наскільки небезпечне таке удавання – Агап, нібито відшмагати на догоду старому князеві, на ранок і справді вмирає, не витримавши ганьби:

«Мужик сирої, особливий,
Головка непоклончива»…

Висновок

Отже, як бачимо, в поемі «Кому на Русі жити добре» проблематика є досить складною і розгалуженою і не може звестися у фіналі до простого знаходженню щасливої людини. Основна проблема поеми якраз і полягає в тому, що, як показує мандрівка мужиків, народ ще не готовий стати щасливим, він не бачить правильного шляху. Свідомість мандрівників потроху змінюється, і вони стають здатні розрізнити суть щастя за його земними складовими, але такий шлях має пройти кожній людині. Тому замість щасливця в кінці поеми з’являється постать народного заступника, Гриші Добросклонова. Сам він не з селянського, а з духовного стану, тому так виразно бачить нематеріальну складову щастя: вільну, освічену, воспрянувшую від багатовікового рабства Русь. Гриша навряд чи буде щасливий сам по собі: доля готує йому «сухоти і Сибір». Але він втілює в поемі «Кому на Русі жити добре» народне щастя, яке ще тільки має настати. Разом з голосом Гриця, що співає радісні пісні про вільну Русі, чується переконаний голос самого Некрасова: коли селяни звільняться не тільки на словах, але і внутрішньо, тоді буде щасливий і кожна людина окремо.

Наведені думки про щастя в поемі Некрасова знадобляться учням 10 класу при підготовці твори на тему «Проблема щастя поемі «Кому на Русі жити добре»».

Тест по твору

print

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: