Проблема людини і цивілізації, місця людини у світі поступово стає глобальною проблемою. Наше життя стала настільки складною, що нерідко люди просто не можуть визначитися, не можуть зрозуміти, навіщо вони живуть, яка мета їхнього існування. В оповіданні І. А. Буніна “Пан із Сан-Франциско” мова йде, в тому числі, і про цю проблему. Письменник намагається відповісти на його питання: у чому щастя людини, яке її призначення на землі? Також Бунін у своєму оповіданні ставить таку проблему, як взаємодія людини і навколишнього середовища.
Взагалі, проза Буніна має кілька відмітних рис. При нескладному сюжеті вражає багатство думок, образів і символіки, які притаманні творам художника. У своєму оповіданні Бунін спокійний, обстоятелен і лаконічний. Здається, весь навколишній світ вміщається в його невеликі за обсягом твори. Це відбувається завдяки образному і чіткому складу письменника, тим типизациям, які він створює у своєму творі.
З прихованою іронією і сарказмом описує Бунін головного героя – пана з Сан-Франциско, не удостоюючи його навіть імені. Сам же Пан повний снобізму і самовдоволення. Все життя він прагнув до багатства, прикладом для себе поставивши найбагатших людей світу, намагався досягти того ж благополуччя, що і вони. Нарешті, йому здається, що поставлена мета близька і, нарешті, пора відпочити, пожити у своє задоволення: “До цього моменту він не жив, а існував”. А пану вже п’ятдесят вісім років…
Герой вважає себе “господарем” положення, але саме життя спростовує його. Гроші – могутня сила, але на них неможливо купити щастя, благополуччя, повага, любов, життя. Збираючись подорожувати в Старий Світ, пан із Сан-Франциско ретельно розробляє маршрут: “люди, до яких належав він, мали звичай починати насолоди життям з поїздки в Європу, Індію, Єгипет. “План, вироблений паном з Сан-Франциско, був дуже великий: Південна Італія, Ніцца, потім Монте-Карло, Рим, Венеція, Париж і навіть Японія. Здається, що у героя все під контролем, все враховано і вивірено. Але цю впевненість Пана спростовує погода – стихія непідвладна простому смертному.
Природа, її природність є силою, протилежної багатства, людської самовпевненості, цивілізації. За гроші можна спробувати не помічати її незручностей, але це не завжди виходить. І переїзд на Капрі стає для всіх пасажирів “Атлантиди” страшним випробуванням. Вутла пароплавчик ледве впорався з тією стихією, яка на нього обрушилася.
Пан із Сан-Франциско вважав, що всі навколо створено лише для того, щоб виконувати його бажання, герой свято вірив у могутність “золотого тільця”: “Він був досить щедрий шляху і тому цілком вірив у дбайливість всіх тих, що годували і напували його, з ранку до вечора служили йому, попереджаючи його найменше бажання”. Так, багатство американського туриста, немов чарівним ключем, відкривало багато дверей, але не всі. Воно не змогло продовжити йому життя, воно не оберегло його і після смерті. Скільки раболіпства і преклоніння бачив цей чоловік за життя, стільки ж принижень зазнала його тлінне тіло після смерті.
Бунін показує, наскільки примарна влада грошей в цьому світі, і жалюгідна людина, що робить ставку на них. Створивши собі кумирів, він прагне досягти того ж добробуту. Ось, здається, мета досягнута, він на вершині, заради якої багато років трудився, не покладаючи рук. А що він зробив, що залишив нащадкам? Навіть імені його ніхто не запам’ятав.
А було що запам’ятовувати? Тисячі таких панів щорічно подорожує за стандартними маршрутами, претендуючи на винятковість, але вони лише подібності один одного, мнящие себе господарями життя. А настає їхня черга, і вони зникають безслідно, не викликаючи ні жалю, ні гіркоти. В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” Бунін показав ілюзорність і згубність такого шляху для людини.
Важливо відзначити і ще одну антитезу в оповіданні. Поряд з природою, пана із Сан-Франциско і йому подібним протиставляється обслуговуючий персонал, який перебуває на нижчому, на думку панів, ступені розвитку. Корабель “Атлантида”, на верхній палубі якого веселилися пасажири, містив і ще один ярус – топки, які просолені від поту тіла кидали тонни вугілля. На цих людей не звертали ніякої уваги, їх не обслуговували, про них не думали. Бунін показує, що нижчі шари як би випадають з життя, вони покликані лише догоджати панів. Прийнято вважати, що ті, у топках, не живуть, а існують. Але, насправді, людськими “оболонками” є люди, веселящиеся на верхній палубі.
Таким чином, характери, долі, думках своїх героїв Бунін розкриває проблему взаємозв’язку людини і навколишнього світу – природного, соціального, побутового, історичного.0 людей переглянули цю сторінку. Зареєструйся, або увійди і дізнайся скільки людей з твоєї школи вже списали цей твір.