Проблема честі і боргу в романі Пушкіна “Капітанська дочка”

“Капітанську дочку” А. С. Пушкіна справедливо називають його вершинним твором, написаним в реалістичному напрямі. Воно ж – останнє велике: його публікація відбулася за три з невеликим місяця до трагічної загибелі поета.

Досі серед літературознавців не вщухають суперечки про жанровому своєрідності “Капітанської дочки”. Традиційно її відносять до жанру повісті – це підтверджується невеликим обсягом твори і обмеженістю сюжетних ліній. В той же час більш глибоко розгляд дозволяє зробити висновок про те, що це все ж роман. Погодимося з останньою думкою і будемо називати цей твір романом.

Якщо звернутися до історії створення, то з’ясується, що написанню твору передувала величезна робота Пушкіна-історика, який місяцями вивчав архіви, історичні документи, мемуари, записки та щоденники – власне, всі задокументовані відомості, що відносяться до історії Пугачевського бунту.

Загальна задумка, сюжет, головні герої постійно змінювалися протягом всієї підготовки роману. Деякі чернетки навіть збереглися в паперах Пушкіна, розкритих після його смерті. Спочатку поет хотів створити історичну повість про дворянина-отщепенце, присягнувшем на вірність бунтівникові Пугачову, проте пізніше, з’ясувавши, що саме дворянство виявилося єдиним станом, які не брали участі у повстанні, автор змінює головного героя. Їм-то і стає Петруша Гриньов, молоденький дворянин, проніс через усе життя, заповідь батька: “Бережи плаття сновові, а честь змолоду”.

До кожної з 14 глав роману А. С. Пушкін підібрав дивно точний епіграф. Однак спільним твором він залишив епіграф-прислів’я, вже згадану вище. Саме він стає ілюстрацією головної думки, ідеї роману. Безглуздо стверджувати, ніби основа оповіді, його зміст, закладені в описі Пугачовського бунту. Історичні події служать лише фоном для розгортання історії морального дозрівання особистості. При цьому важливо уточнити, що навіть головним героєм є не Петро Гриньов, а саме Маша Миронова, капітанська дочка, подарувала назву пушкінського роману. Але про це трохи пізніше.

Отже, основна думка роману виражена прислів’ям, висунутої в самому початку твору. Відштовхуючись від цього, можна відзначити і одну з основних (але все ж не головну) проблем роману – проблему честі і боргу. Думка про збереження честі звучить в самому початку “Капітанської дочки” з вуст батька Петруші Гриньова, Андрія Петровича. Цей чоловік суворий і часом жорстокий. Він справжній кріпосник, швидкий на розправу, відноситься до своїх працівників як до власності. Але при цьому він – відважний солдат, чесний офіцер, який збирається і з підлітка-сина виховати справжнього чоловіка. Саме тому він відправляє Петрушу не в Петербург, в тепличні умови, а в далеку Білогорську фортецю. Перед від’їздом батько наставляє сина, веля йому служити вірно того, кому той присягне, не гнатися за ласкою начальства, а бути вірним солдатом. Пізніше Гриньов-молодший блискуче виконає ці укази батька. Але все ж незважаючи на військову доблесть та інші чесноти, батько Петруші не викликає особливої симпатії – на відміну від свого сина.

Юний дворянин Петро Андрійович свого роду герой-резонер, що являє читачеві авторське ставлення до поставлених у романі проблем. Так, вперше з поняттям боргу він стикається на шляху до фортеці, коли віддає заячий кожух людині, выведшему його з бурана. Незважаючи на те, що об’єктивно Гриньов міг не дякувати подорожнього, він вчинив чесно, по совісті. Надалі цей вчинок стане для юнака доленосним.

На службі у фортеці Гриньов неодноразово являє “душі пряме благородство”, діючи так, як личить справжньому дворянину. Так, він, як справжній чоловік, заступається за честь Маші Миронової і навіть погоджується на дуель. Він пише батькові про бажання взяти капітанську доньку-безприданницю у дружини і пізніше, після закінчення бунту, навіть противиться батькові та здійснює намір, вступивши згідно біблійної традиції: “покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом”.

Під час Пугачовського повстання Петруша готовий загинути разом з відданими государині-імператриці сім’ї Мироновых, однак великодушність Пугачова рятує його від загибелі. Милість і своєрідне благородство бунтівника велять йому допомогти врятуватися і Маші Миронової, і Петру Андреичу, коли той знову опиняється у таборі заколотників.

Пушкін навмисно вводить в оповідання антагоніста Гриньова, поручика Швабрина, присягнув Пугачову і навіть склонявшего капітанську доньку до заміжжя. В іншому разі він погрожував видати Машу, і ту чекала б плаха. Завдяки такому контрасту досягається особлива яскравість сприйняття і чистота, моральність образу Петруші. Цей прийом піднімає проблему честі і боргу, висунуту Пушкіним, на новий рівень; він забезпечує донесення авторської думки до читача.

При цьому важливо уточнити, що все ж не Пугачов і навіть не Гриньов є головними героями роману. Всі розгортаються події стають лише матеріалом для розкриття головної героїні – Маші Миронової, капітанської дочки. Шлях морального становлення Гриньова є лише сходинки до розуміння її образу.

Отже, “Капітанська дочка” – це передусім художнє заповіт Генія Пушкіна. При всій простоті це найглибше твір, роман про християнство, а не про “русский бунт, бессмысленный и беспощадный”, не про історичні події, а саме про християнство. Сам епіграф, прислів’я, перегукуються з заключними словами Євангелія від Матвія, де апостолам довіряється місія зберігати, дотримуватись і оберігати дані Богом заповіти, берегти цнотливість, оберігати свою моральність. У християнській традиції честь, благородство, справедливість, повага – є одним з найважливіших компонентів” моральності. Багато в чому саме честь забезпечує спасіння душі людської. Втіленням християнської моралі і любові як раз і є головна героїня роману Маша Миронова.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь