“Природа допомагає людині” твір

Пришвін “Комора сонця” – твір “Любов до людини і природи” Для того, щоб писати про природу, потрібно не тільки любити, але і добре знати її. Читаючи казку-бувальщину М. М. Пришвіна “Комора сонця”, відразу розумієш, що письменник не з чуток знайомий з рідним краєм і завжди готовий поділитися своїми знаннями з читачем. Так, наприклад, ми дізнаємося, що “найсолодша журавлина буває тоді, коли вона перезимує під снігом”, що торф’яні болота – це і є сама справжня комора сонця, тому що “гаряче сонце було матір’ю кожної травинки, з кожної квіточки, кожної болотній ягоди”, які, “вмираючи і розкладаючись, перетворювалися в гарячий торф”. Разом зі своїми героями водить нас по осінньому лісі М. М. Пришвін. Настя і Митраша – не новачки в лісі, і письменник пишається, що такі маленькі жителі села не тільки вміють самостійно заробити собі на хліб, але і грамотно поводяться в таящем несподіванки і небезпеки лісі. Навіть потрапивши в біду, вони гідно зуміли вибратися з неї, здобуваючи новий досвід і зробивши відповідні висновки. У казці М. Пришвіна “Комора сонця” природа допомагає людині, попереджає про небезпеку – потрібно тільки вміти чути її голос.

А для цього необхідно любити свій край, кожну гілочку і квітка, кожну пташку і зайчика, як люблять їх головні герої казки і сам письменник. Пришвін “Комора сонця” – твір “Любов до людини і природи (2)” Багатство і красу світу природи розкривають у своїй творчості багато російські письменники. Але якщо Фета приваблює природа в її мінливості, постійній зміні станів, якщо у творчості Тургенєва, Нікітіна, Паустовського головна думка – гармонія людини і природи, то Пришвін ставить у своїх творах питання про сенс життя. Він розмірковує сам і змушує нас замислитися про те, як треба жити, щоб залишити свій слід на землі. Він вчить любити всіх, зберігаючи увагу до кожного.

В його оповіданнях ми відчуваємо велику любов до природи й людини, а ці два поняття для Пришвіна перебувають у нерозривному зв’язку. Любов письменника до природи народжується з любові до людини, і всі його твори сповнені родинним увагою до людини і до тієї землі, де живе і працює ця людина.

Так, наприклад, у “Лісовій капели” письменник прагне знайти “ключ до власної душі”. Ця книга наповнена його влучними спостереженнями, точними описами природи, і в той же час автор пише про моральних шуканнях особи, про почуття, які наповнюють душу. Читаючи мініатюри, що ввійшли в збірник, ми ніби разом з автором чуємо дзвін “лісовий капели”, зачаровані запахом “горіхових димков” і розуміємо, що всю цю красу необхідно зберегти, зберегти, щоб усім цим могли захоплюватися і інші. Твори Пришвіна, кажучи його ж власними словами, “нескінченна радість постійних відкриттів”. І дійсно, дивна здатність Пришвіна в будь-якому явищі бачити і відкривати щось цікаве.

І говорити про це дивним, чарівним язиком. Ось, наприклад, в “Коморі сонця” він поетично описує красу весняного ранку, коли перші промені сонця пролетіли над ялинками і берізками, “могутні стовбури соснового бору стали як запалені свічки великого храму природи”.

Звідусіль стало лунати спів птахів, присвячене “великого сходу сонця”, а Косач, примостившись на містку між двома деревами, “ніби став розквітати в променях висхідного сонця”. На голові гребінець “загорівся вогненною квіткою.

І особливо красивий став його райдужний, розкинутий лірою хвіст”. Я повністю згодна з Костянтином Паустовським, який писав: “Якщо б природа могла відчувати вдячність до людини за те, що він проник в її таємне життя і оспівав її красу, то перш за все ця подяка випало б на долю письменника Михайла Михайловича Пришвіна”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь