В повісті Пушкіна “Капітанська дочка” розгортаються реальні історичні події – селянська війна під проводом Омеляна Пугачова. Гринев і Швабрин – два головних героя цього твору. Між ними більше відмінностей, ніж подібностей.
Дворянське походження – мабуть, єдине, що об’єднує цих двох героїв. Обидва вийшли із знатних сімей, обидва офіцери і служать в Білогірської фортеці, але якщо Петро Андрійович потрапив туди з волі батька, Олексій Іванович був засланий за дуель зі смертельним результатом. Швабрин, на відміну від Гриньова, який тільки почав самостійне життя, та й то під наглядом свого дядька Савельича, вже давно живе дорослим життям і знає світ набагато краще, ніж Петруша. Петро Андрійович ще занадто юний і недосвідчений, щоб зрозуміти, наскільки небезпечний і підступний Швабрин.
Перша сварка з Швабриным говорить про благородство Гриньова: він вступився за честь дівчини, про любов якої до себе ще не знав. Його обурила поведінка Швабрина, коли той мстився Маші Миронової за те, що вона відмовила йому в одруженні.
Твір “Капітанська дочка” починається з епіграфа “Бережи честь змолоду”, і поняття честі і обов’язку, це те, що найбільш сильно відрізняє двох головних героїв цього твору.
Мирне життя в Білогірської фортеці перервалася після початку повстання під проводом Пугачова, який, незважаючи на всі старання коменданта Івана Кузьмича, з легкістю взяв це невелике місто. Гриньов, ще недавно жив недорослем в маєтку батька, все-таки твердо засвоїв слова: “Бережи честь змолоду”. Він ясно розумів, що, поцілувавши руку самозванця, він зрадить батьківщину, государыню, якій присягав на вірність, зрадить кохану, батьки якої загинули, зрадить честь і гідність російського офіцера. Цього він не зможе зробити. Він готовий піти на шибеницю, але зберегти свою честь, гідність, вірність і шляхетність. Він не міг жити підлою життям зрадника. Швабрин же, боячись за своє життя, одразу переходить на бік “великого государя”. Він не дорожить поняттям честі та гідності російського офіцера. Головне для нього вижити, нехай навіть через приниження.
Ще одне випробування пройшов Гриньов, коли відбулася його розмова з Пугачовим, який пропонує йому перейти на бік повсталих. Гриньов твердо і щиро скаже: “Я присягав государині імператриці, тобі служити не можу”. І Пугачов зрозумів, що Гриньов – людина честі, і став поважати його більше, ніж навіть Швабрина, легко зрадника Батьківщини і перекинувся був на його бік.
Швабрин стає новим комендантом фортеці і силою намагається схилити до союзу Машу Миронову, яка жила під виглядом племінниці в тутешньої попаді. Гриньов звертається до Пугачову з проханням допомогти звільнити кохану, і той допомагає йому. Розгніваний самозванець їде в фортецю, і дворянин Швабрин валяється в ногах у побіжного каторжника. Підлість для нього обертається ганьбою.
По-різному складається подальша доля двох героїв. Потрапивши в руки уряду, Швабрин доносить на Гриньова як на пугачевца-зрадника. Навряд чи можна припустити, що Олексій Іванович замовчує на допиті про Марії Іванівні, тому що піклується про неї. Тільки простодушність Петра Андрійовича заважає йому здогадатися, що Швабрин зробив так лише тому, що боявся, що дочка капітана буде свідчити проти нього. Але справедливість восторжествувала, імператриця дізналася від Маші Миронової, як по-справжньому вступив Гриньов, і відпустила його на свободу.
Два головних героя повісті “Капітанська дочка” потрапили у бурхливий вир історичних подій, але кожен подолав цей часовий відрізок по-своєму. Гриньов берег свою честь і з гідністю виходив з важких життєвих ситуацій, а Швабрин не намагався навіть думати про моральний обов’язок перед своєю Батьківщиною, перед колишнім другом Гриневым і Марією Іванівною, яку колись любив, і, зрештою, все закінчилося не на його користь.