Повість “Портрет” твір

Повість “Портрет” була написана Миколою Васильовичем Гоголем у 1842 році. Автор використовує традиційний мотив: гроші, Багатство в обмін на душу. Вона зачіпає багато проблем: боротьба добра і зла в душі людини, влада грошей над людиною, але найголовніша – проблема призначення мистецтва (мистецтво справжнє і уявне). Повість складається з двох частин, в кожній з яких присутня художник.
У першій частині розповідається про молодого живописце Чарткове. Це дуже талановитий, але в теж час бідна людина. Він захоплюється талантом великих художників; його ображає те, що модні художники, які малюють свої картинки, отримують величезні гроші, а він повинен сидіти в злиднях. Але тут з ним трапляється дивна історія. Одного разу він зайшов у картинну лавку і побачив незвичайний портрет. Портрет був дуже старий, на ньому був зображений старий в азіатському костюмі. Портрет сильно заворожив Чарткова. Старий притягував його до себе; очі його були особливо виразні – вони дивилися на нього, як даний. Молодий художник, сам не очікуючи того, купив цю картину. Після цього з Чартковым трапилася дивна ситуація: вночі йому приснився сон, що старий виліз з картини і показав йому мішок із грішми. Це говорить про те, що наш молодий художник жадає багатства і слави, що в ньому є демонічне в душі. Тут прокинувшись, він на вербу виявляє гроші, яких би вистачило йому на три роки. Чартков вирішує, що краще витратити їх на полотно і фарби, тобто на благо свого таланту. Але його притягує спокуса: він зривається і починає купувати безліч не потрібних йому речей, знімає квартиру в місті і купує собі славу у вигляді похвальною статті в газеті. Він зрадив собі, своєму таланту, зазнався; він не звертає ніякої уваги на людей, які колись займали важливе місце в його житті, включаючи вчителя, який давав йому пораду: “У тебе є талант; гріх буде, якщо ти погубиш. Дивись, щоб тебе не вийшов модний живописець…”. Стаття в газеті викликала фурор: люди так і бігли до нього, просячи намалювати їх портрет, вимагаючи то того, то іншого. Чартков змінив своєї душі і серця. Тепер він малював не так природно, більше схоже з моделлю людиною, а так як просили його клієнти: “один вимагав себе зобразити у сильному, энергическом повороті голови; інший з піднятими догори натхненними очима; гвардійський поручик вимагав неодмінно, щоб в очах видно було Марс…”. Після цього думка художника повністю змінюється, він дивується, як він міг раніше надавати стільки значення подібності і витрачати стільки часу на роботу над одним портретом: “Цей чоловік, який копається по кілька місяців над картиною, по мені, трудівник, а не художник. Я не повірю, щоб у нього був талант. Геній творить сміливо, швидко. стверджував, що тим самим художникам вже надто багато приписано гідності, що всі вони до Рафаеля писали не фігури, а оселедця… Мікель-Анжел хвалько…”. Чартков стає модним і відомим багатієм. Секрет його успіху простий – догодити самолюбивим замовлення та відхід від справжнього мистецтва. Одного разу його попросили висловити свою думку з приводу робіт одного молодого художника. Чартков збирався розкритикувати його картини, але раптом бачить, як чудово творчість молодого таланту. І тут той він розуміє, що обміняв свій талант на гроші. Тоді-то їм опановує заздрість до всіх художникам – він скуповує і псує їх картини. Незабаром він божеволіє і вмирає.
У другій частині повісті розповідається про зовсім іншому художника. На аукціон приходить молодий чоловік і каже, що він хоче забрати портрет старого, який по праву має належати йому. Тут цей молодий бідний художник розповідає історію про якийсь ростовщике. Він був надзвичайно багатий і міг будь зайняти грошей. Але кожна людина, який брав у нього в позики, закінчував своє життя сумно. Одного разу цей лихвар попросив намалювати його портрет. Портрет заходився малювати батько художника, який розповідає історію. Але з кожним днем він відчував огиду до лихваря, бо його очі на картині були дуже виразні, наче живі. Незабаром лихвар помер. Художник зрозумів, що вчинив великий гріх, намалювавши портрет лихваря, адже з кожним, кому він попадався в руки, траплялося нещастя. Він стає відлюдником, йде в монастир. Незабаром він намалював ікону Різдво Ісуса, пробувши багато років тут. Таким способом він зцілив свою душу: “Ні, не можна людині з допомогою одного людського мистецтва виробити таку картину: свята вища сила водила твоєї пензлем, і благословення небес спочило на працю твоєму”. Після цього він заповідає своєму синові – молодому художнику знищити портрет, який він колись намалював портрет самого диявола.
Таким чином, ми бачимо в поемі двох абсолютно різних художників, долі яких пов’язані одним портретом. Але в першому випадку художник проходить шлях від таланту до загибелі, а у другому – шлях від вчинення гріха до добра. Гоголь говорить про відповідальність художника за своє творіння; головна мета живописця – “пробуджувати почуття добрі”. Автор показує читачеві, яким повинен бути справжній художник: “хто уклав в собі талант, той чистіше всіх повинен бути душею”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь