Поезія Михайла Васильовича Ломоносова

Усім знайоме ім’я великого вченого, поета, просвітителя Михайла Васильовича Ломоносова. Ломоносов безмежно вірив у розум і творчу силу російського народу, невичерпність його таланту, сам був тому яскравим прикладом.

Михайло Васильович народився і виріс в північному краї Росії, біля Архангельська, де не було поміщицького землеволодіння, поміщицької кабали, де російські селяни і рибалки проявляли мужність, мужність, наполегливість у боротьбі з суворою природою. Звідси його незалежність і почуття власної гідності.

Ломоносов сам творець своєї долі. Їх вабить жагою знань, він пішки, без грошей йде з рідного дому за рибним обозом до Москви. Терплячи нужду, на жалюгідні копійки успішно навчається в московській Слов’яно-греко-латинської академії, а потім в числі кращих учнів відправляється в північну столицю – в Імператорську Академію наук і мистецтв.

У 1736 році за успіхи в науці Ломоносов був відправлений до Німеччини – вивчати гірництво і металургію. Лише в 1741 році він повернувся в Петербург, отримавши блискучу оцінку знань професорами, у яких навчався.

В 1755 році в Москві з його допомогою відкривається Університет, основу якого в стародавній столиці Росії Ломоносов вважав справою свого життя.

Цей великий чоловік сказав нове слово у багатьох галузях науки. Все життя він служив російській освіті, долаючи на цьому шляху і відсталість, і заздрість, і нерозуміння. Йому було страшенно важко, і тоді у нього народжувалися сумні вірші. Ломоносова цікавило все, що стосувалося до вітчизняної культури.

Надзвичайно важливим для подальшого розвитку літературної мови був труд, спрямований на те, щоб упорядкувати письмову мову – ділову, наукову, художню. Він розділив мову “три роду речений”, три “штилю”: високий, середній і низький. Високим стилем Ломоносов пропонував писати трагедії, оди; середнім – світські повісті, вірші менш піднесеного змісту; низьким – комедії, байки, сатиричні вірші.

Творчість Михайла Васильовича – яскравий приклад класицизму в російській літературі XVIII століття. Основним жанром його були оди – хвалебні вірші на честь якого-небудь особи або значного, урочистої події. Цей жанр давав можливість поєднати лірику і публіцистику поезії, висловитися поетичною мовою з питань, що мають державне значення.

Центральною в одах Ломоносова була тема Батьківщини, її краса і могутність. Ломоносов зображує велич Росії, обширність території, велика кількість природних багатств. Наприклад, в “Оди на день сходження на престол імператриці Єлизавети Петрівни” 1747 року читаємо:

Навколо тебе квіти рясніють

І класи на полях жовтіють;

Скарбів повні кораблі

Насмілюються стати в море за тобою;

Ти сыплешь щедрою рукою

Своє багатство в землі.

Що необхідно для процвітання і благополуччя Росії? На думку Ломоносова, наполеглива, самовіддана праця всіх верств населення. Тема праці займає важливе місце в поезії Ломоносова. В “Оді на взяття Хотина” він показує, що перемогу над Туреччиною здобув “в праці обраної наш народ”.

З темою праці в творчості Михайла Васильовича тісно пов’язана тема науки, освіти, які здатні полегшити “наполеглива праця”, збагатити народ не тільки матеріально, але і духовно.

У “Оди на день сходження…” поет звертається до молодого покоління із закликом присвятити себе служінню науці, змінивши чужоземних вчених:

О ви, яких очікує

Вітчизну від своїх надр

І бачити таких бажає,

Будь кличе від чужих країн,

Про ваші дні благословенні!

Ломоносов був переконаний у тому, що заняття науками повинні зробити людину щасливою:

Науки юнаків живлять,

Відраду старим подають,

У щасливого життя прикрашають,

У нещасний випадок бережуть….

Щоб народ міг безперешкодно користуватися плодами своєї праці, щоб отримали розвиток науки і освіта, Росії необхідний мир. Ломоносов славить успіхи російської зброї (“Ода на взяття Хотина”), але війна, на його думку, несе з собою руйнування, біди, плач народу:

Поглянь на плач осиротілих,

Поглянь на сльози престаревших,

Поглянь на кров твоїх рабів.

“Кохана тиша” для Ломоносова – це не тільки встановлення миру між народами, але і припинення внутрішніх чвар, згуртованість всіх верств населення в прагненні досягти “процвітання” Росії.

Могутній, багатогранний, самобутній талант Ломоносова торкнувся всіх сторін науки і культури свого часу. Ломоносов відомий як фізик, хімік і геолог, поет, художник і філолог, астроном, географ і технолог, літератор, історик і філософ, – здавалося, всюди він встигав і у всі привносив нове, несподіване, прогресивне… Такий різнобічністю в минулому володів, мабуть, лише Леонардо да Вінчі, а в подальшому вже ніхто.

Діяльність Ломоносова була завжди цілеспрямовано пов’язана з найважливішими потребами країни, з її промисловим, культурним розвитком, спрямована

на її процвітання. Історичне значення Ломоносова складається також і в тому, що він наполегливо домагався широкого розвитку освіти в Росії, залучення в науку здібних людей з народу, показавши особистим прикладом, на які подвиги здатні люди заради своєї Батьківщини.

Незважаючи на те, що з часу, коли жив і працював великий російський вчений, минуло більше двох століть, його ім’я живе в пам’яті народів нашої країни і за кордоном. Його життя і діяльності присвячено багато книг і статей; його образ відображений у творах живопису, графіки, скульптури; його ім’я носять в нашій країні міста і села, вулиці і площі, навчальні заклади та школи.

Того, що зробив Ломоносов, включаючи його визначальний внесок у становлення літературного і наукового російської мови і поезії, більш ніж достатньо для вічної слави нашого чудового співвітчизника.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь